29.1.15

Прометей і Північна зірка




Літературна вітальня


Звучить симфонія №5 Л. ван Бетховена. Поступово музика стихає. Виходить читець.
Читець.
Оноре де Бальзак, завітайте, месьє, у Бердичів!
Завітайте до нас по одній з Ваших вічних доріг.
У костьолі, отут, а не в пишних салонах столичних,
Світ пізнав наяву неповторний «бальзаківський вік».
Завітайте, месьє! Вам цей шлях і відомий, і звичний
Від альпійських долин до медових поліських окрас.
А вже звідси, дасть Бог, доля знов у Верхівню покличе,
Де в маєтку своїм пані Єва чекає на Вас.
Завітайте як гість, як хороший і давній знайомий,
Ми запросимо Вас до гостини на щедрий обід.
Поговорим про все… Де потрібно, розставимо коми,
Щоб зостався в серцях незабутній і радісний слід.
( Анатолій Кондратюк)
Відкривається завіса. 
На сцені інтер’єр кабінету: книжкова шафа, імітація каміна, стіл з письмовим приладдям. За столом сидить учень-«Бальзак», з іншої сторони сцени – ведучі.
Ведучий 1. Історія взаємин Бальзака з Ганською розпочалася в лютому 1832 року, коли він отримав першого анонімного листа з підписом: «Іноземка», надісланого з Одеси до Парижа.
Виходить Евеліна. «Ваша душа прожила века, милостивый государь,  а между тем меня уверили, что Вы ещё молоды, и мне захотелось познакомиться с Вами… Когда я читала Ваши произведения, сердце моё трепетало; Вы показываете истинное достоинство женщины, любовь для женщины — дар небес, божественная эманация; меня восхищает в Вас восхитительная тонкость души, она-то и позволила Вам угадать душу женщины».
Ведучий 2. Почерк та манера висловлювати свої думки видавали освічену та заможну жінку. Ким же була та, що майже на чверть віку полонила думки Бальзака, стала його «Північною Зорею» і, врешті, дружиною?
Ведучий 3. Евеліна (Єва) Ганська була із роду Ржевуських — давнього шляхетського роду, праправнучкою королеви Франції Марії Ліщинської. Її батько, Адам Ржевуський, збіднілий шляхтич, був людиною непересічною, свого часу він навіть листувався із Вольтером. Старша сестра Евеліни — Кароліна — після заміжжя виїхала до Одеси й тримала там літературний салон, у якому частими гостями були О.Пушкін та А.Міцкевич. Пушкін присвячував Кароліні вірші (зокрема, поезію «Что в имени тебе моем…»). Евеліна була не лише вродливою та багатою, а й начитаною та інтелігентною, вона досконало володіла кількома європейськими мовами, любила подорожувати, грала на фортепіано. Також любила танцювати й неодноразово була зіркою балів у Санкт-Петербурзі, Європі, літературних салонів в Одесі.
Ведучий 4. 19-річну Евеліну видали заміж за Вацлава Ганського, старшого за неї майже вдвічі. Як весільний подарунок від чоловіка вона отримала родовий маєток Ганських у Верхівні. Проте в розкішних хоромах молода жінка доволі швидко занудьгувала без бурхливого світського життя, що, очевидно, й спонукало її написати листа відомому письменникові.
Ведучий 1. Йому було 32 роки, їй на чотири роки менше. Десь через рік вони вже жваво листувалися. Відомо, що Бальзак написав Евеліні 444 листи. Листи Евеліни були знищені Бальзаком за її бажанням.
Ведучий 2.  Їх перша зустріч відбулася у вересні 1833 року в Невшателі (Швейцарія).  Існує декілька версій, одна з яких розповідає про те, що письменник побачив іноземку, яка стояла біля вікна вілли Андре. На ній було розкішне плаття з фіолетового бархату, улюбленого кольору Бальзака. Він підійшов до неї – уже немолодий чоловік, з посивілим розпатланим волоссям, без двох передніх зубів, повний , круглолиций…
Ведучий 3. Хтось із сучасників Бальзака так згадує про зустріч із великим французьким письменником: «Передо мной предстал низенький, толстый, жирный человек, по лицу пекарь, грацией сапожник, широкий в плечах бочар, манерами приказчик, одет как трактирщик».
Ведучий 4. Таким свого кумира, Евеліна ніяк не очікувала побачити. Але хвилинне розчарування швидко змінилося радістю, як тільки Оноре заговорив. Його добра посмішка, гострий розум, безмежна привабливість і сяючі очі змусили Ганську забути про перше розчарування і тріпотіти від щастя.«Незаурядных женщин можно пленить только чарами ума и благородством характера», — завжди повторював Бальзак. Одна з його знайомих  так описувала першу зустріч із генієм: «Я смотрела только на его лицо. Вам, которые его никогда не видели, трудно представить его глаза. Они были выразительнее всяких слов».  Як і всі жінки, що захоплювалися чарами генія, Евеліна не стала винятком.
Ведучий 1. Зустріч з Ганською перевершила  всі його сподівання. Він побачив статну жінку із спокусливими формами. Вона була настільки гарна, що Бальзак ділиться враженнями з сестрою:
Бальзак. «…мы на удивление хороши собой, …у нас чудесные чёрные волосы, нежная шелковистая кожа, … наша маленькая ручка создана для любви, а в двадцать семь лет у нас ещё совсем юное, наивное сердечко… Я уж не говорю тебе о колоссальных богатствах. Какое они имеют значение, когда их владелица — подлинный шедевр красоты!.. Я был просто пьян от любви…»
Ведучий 2. А Ганська ділиться враженнями про Бальзака зі свої братом у листі 10 грудня 1833 року:
Евеліна. "В Швейцарии у нас завязалось чудесное знакомство с господином де Бальзаком, автором "Шагреневой кожи" и множества других прекрасных произведений. Знакомство это превратилось в настоящую дружбу, и я надеюсь, что она продлится до конца нашей жизни... Бальзак очень похож на вас, мой дорогой Генрик; он так же весел, смешлив и любезен, как вы; даже внешне он чем-то походит на вас, и оба вы напоминаете Наполеона... Бальзак - сущее дитя. Если он вас любит, то заявит об этом с простодушной откровенностью, присущей детям... Словом, при взгляде на него трудно понять, каким образом такой ученый и выдающийся человек умудряется сохранять столько свежести, очарования и детской непосредственности во всех проявлениях ума и сердца". "За всю свою жизнь я не проводила таких мирных и счастливых месяцев, как июль и август, которые прошли в Невшателе".
Ведучий 3. Це був лист закоханої жінки. Все їй  було до душі: озеро, прогулянки, місцеві жителі. А коли людині любе все, значить, вона і сама когось любить. В грудні того ж року вони побачилися в Женеві. Бальзак писав своїй таємничій коханій:
Бальзак . «Не бойтесь меня, не верьте ничему дурному, что обо мне говорят! Я просто ребёнок, но гораздо более легкомысленный, чем Вы полагаете. Зато я чист, как дитя, и люблю, как дитя».
Ведучий 4. Його листи, повні пристрасті, зводили її з розуму: «Обожнювана повелительниця, Ваша спляча величність, горда королева, троянда Заходу, зірка Півночі…»
Ведучий 1. Бальзак познайомився і з чоловіком Ганської. Вацлав Ганський був майже на двадцять років старший своєї дружини, і можна було розраховувати, що через п’ять-десять років Евеліна стане вільною. Закохані планували майбутнє, а Бальзак, заспокоюючи далеку подругу, постійно повторював їй:
 Бальзак. «Дурненька, через десять років тобі буде тридцять сім, а мені ледве за сорок. Люди у цьому віці можуть кохати,  одружуватися, цілу вічність обожнювати один одного». «Тільки ви можете ощасливити мене… Єва (дозвольте мені скоротити ваше ім’я, так як Ви уособлюєте для мене все жіноче начало – єдину в світі жінку, як Єва для першого чоловіка)… Я стою перед вами на колінах, моє серце належить Вам. Убийте мене одним ударом, але не змушуйте страждати!»
Ведучий 2. Він почав мріяти про поїздку на Україну. Ще в жовтні 1833 року він пише сестрі:
Бальзак. «Я поїду подивитися Україну, ми пообіцяли собі чудову й світлу подорож».
Ведучий 2. Знову в січні 1834:
Бальзак. «Вересень побачить мене у Відні, а там цілий рік на Україні…»
Ведучий 3. Певно, в Ганської не було остаточного переконання в необхідності негайного приїзду Бальзака. В листі в жовтні 1835 року Бальзак, з характерною для нього наполегливістю, пише їй:
Бальзак. «Чим більше ви відмовляєте мені в приїзді до Верхівні, бо це було б для мене великою втомою, тим швидше я приїду».
Ведучий 4. У цей час письменник надзвичайно багато працює, виходять в світ його найкращі твори: «Шуани», «Євгенія Гранде». «Батько Горіо», «Тридцятирічна жінка», «Шагренева шкіра» тощо. В одному листі до Евеліни від 12 листопада 1833 року він розповідає про свій робочий день:
Бальзак. «Від дванадцятої ночі до дванадцятої дня я працюю, тобто сиджу протягом дванадцяти годин у кріслі, творю й перероблюю. Потім з дванадцяти до чотирьох годин дня виправляю коректи, о п’ятій – обідаю, о пів на шосту я в ліжку, а о дванадцятій ночі знову встаю працювати».
Читець.
Писал Бальзак...
Анна Корниенко
 Дымится кофе... Он писал ночами,
 Где полумрак разбавленый свечами,
 Где пляшущие тени в полумраке -
 То хмурый ростовщик в потёртом фраке,
 То куртизанка в платьице прелестном,
 В фиакре - дама в возрасте известном...
 А там, в углу,- Гобсек. Трясётся скряга
 Над каждым су... Лишь шорохи бумаги...
 Вот Растиньяк. Забыв совсем о чести,
 Бесстыдно лжёт обманутой невесте.
 Париж! Париж! Не ты ль столица мира,
 Где в прах повержены любовь, кумиры?
 Где площадь Гревская сродни Голгофе? -
 Там тешился палач... И стоны глохли...
 "О Город Зла! Тебя я ненавижу!" -
 Так объявил войну Эжен Парижу.
Соблазны и пороки... Жесток и пуст...
 Самоубийцы на мосту Искусств,
 Дешёвые кокотки на Монмартре...
 Субретки... Сводни... Игроки в азарте -
 Влечёт всех гибельный парижский вечер.
 Вдруг Чёрный Ангел, горестей предтеча,
 Слетел к папаше Горио, бедняге...
 Рассвет... Скрипит перо и рвёт бумагу.
Спешит Бальзак... Парижскими ночами
 Слетались тени. Грустными очами,
 Рассевшись по углам, глядят с укором.
 Маркиз де Валантен с безумным взором,
 Томимый жаждою богатства. Нищ, упрям,
 Он душу продал Сатане. И по счетам,
 Скреплённым Соломоновой печатью,
 Платить придётся жизнью... О проклятье!
Злой рок им управлял... За все успехи,
 Богатство, страсть, любовные утехи
 Пришлось маркизу заплатить сторицей -
 Поймалась жертва... Торжествуй, столица!
 Скукожилась шагреневая кожа,
 Жизнь кончилась. И смысл её ничтожен.
 ...Допитый кофе. Проблески рассвета...
 Всё это было... Затерялось где-то...
Ведучий 1. Водночас Бальзак обмірковує свої плани щодо подорожі на Україну. 19 липня 1837 року він пише до Ганської:
Бальзак. «То була моя помилка, що я досі не побував на Україні… Помилка ця є наслідком моєї бідності… Треба їхати звідси до Гавра, з Гавра до Гамбурга, з Гамбурга до Берліна, з Берліна до Бреславля, з Бреславля до Львова, а з Львова до Бродів. Тільки, чи виїдете ви мене забрати з Бродів, де я буду без екіпажу, без знання місцевої мови?..»
Ведучий 1. Через рік він пропонує вже інший маршрут все тієї ж поїздки:
Бальзак. «Мені треба їхати в Сардинію, і коли там пощастить, моя радість понесе мене до самої Верхівні, - я буду багатий. Подумайте, через п'ятнадцять днів я попливу по Середземному морю. Ех!..Звідтіль до Одеси, а там же все тільки, як кажуть у Парижі, все асфальтом укрите, а вже від Одеси до Бердичева – то лише кілька кроків…»
Ведучий 2. Звичайно, сподівання на багатство з Сардинії виявилися також марними. Постійною перешкодою в цій «мандрівці кохання» завжди була відсутність грошей, термінова робота і зростаючі борги, про що читаємо в кожному листі до Евеліни і що цілком відповідало дійсним обставинам Бальзака, незважаючи на його широку славу й популярність та все нові видання його творів. 16 березня 1839 року він пише Ганській:
Бальзак. «Нестатки переслідують мене, як фурії Ореста».
Ведучий 3. На початку червня цього ж року Бальзака відвідав московський професор С. П. Шеверьов.  Через рік про цю зустріч він написав у журналі «Москвитянин». Писав про ці відвідини і Бальзак в листі до Ганської:
Бальзак. «Цими днями був у мене російський професор з Москви, пан Шевирьов: а я так люблю все, що закінчується на «ев», по аналогії з Бердичевом; я до такої міри дитина, що мені здається, ніби я наближаюся таким чином до вас…»
Читець.
Улыбаюсь, а сердце плачет
в одинокие вечера.
Я люблю тебя.
Это значит -
я желаю тебе добра.
Это значит, моя отрада,
слов не надо и встреч не надо,
и не надо моей печали,
и не надо моей тревоги,
и не надо, чтобы в дороге
мы рассветы с тобой встречали.
Вот и старость вдали маячит,
и о многом забыть пора...
Я люблю тебя.
Это значит -
я желаю тебе добра.
Значит, как мне тебя покинуть,
как мне память из сердца вынуть,
как не греть твоих рук озябших,
непосильную ношу взявших?
Кто же скажет, моя отрада,
что нам надо,
а что не надо,
посоветует, как же быть?
Нам никто об этом не скажет,
и никто пути не укажет,
и никто узла не развяжет...
Кто сказал, что легко любить? (В. Тушнова)
Ведучий 4. Подорож на Україну відклалася ще на кілька років. В листопаді 1842 року помер чоловік Ганської. Та Евеліна чомусь не повідомила про це Бальзака. Він дізнався про смерть пана Ганського випадково, від зовсім сторонніх людей, зазначаючи про це в листі до Евеліни (19 грудня 1842 р.):
Бальзак. «Вчора, в неділю, я обідав у Шарля Нодьє…Один з присутніх мені каже:
-         Я якось чув від однієї дами, що вона вас обожнює… Вона живе в Україні… То моя сусідка – пані Ганська.
-         А, цю пані я мав честь зустрічати  в мандрівці, і це одна з найрозумніших жінок, яких я бачив.
Я запитав у цього пана його ім’я, і він дав мені візитну карточку, то був пан Вінсет Маленевський. Він розповів мені, на моє велике здивування, про смерть пана Ганського і додав:
-         Отже, це тепер молода вдова».
           Ведучий 1. Евеліні Ганській було близько сорока років, коли їх взаємини  з Бальзаком перейшли  у нову фазу. З наступного, 1843 року він уже в своїх листах звертається до неї  на «ти», дає різні поради і щодо лікування, і щодо господарських справ. Він придбав собі географічну карту Росії. Нарешті, 14 липня 1843 року Бальзак завізував свій паспорт у російському посольстві і 18 липня вирушив з Парижа до Дюнкерка: він їхав не на Україну поки що, а в Петербург. З Дюнкерка він на пароплаві «Девоншир» прибув до Петербурга 29 липня 1843 року. В Петербурзі він зупинився на Великій Мільйонній вулиці, в будинку Тітова. Вперше за вісім років знову зустрівся з Евеліною Ганською. Бальзак бував на різних прийомах, концертах, парадах. В Михайлівському театрі публіка влаштувала знаменитому письменнику справжню овацію.
           Ведучий 2. Бальзак пробув у Петербурзі понад два місяці і 7 жовтня 1843 року виїхав із столиці Росії, про що повідомила читачів газета «Северная пчела».
          Ведучий 3. На Україну Бальзак приїздить через п'ятнадцять років після перших своїх думок про цю романтичну мандрівку, восени 1847 року. Ганська приймає письменника в своєму маєтку Верхівні, Сквирського повіту, Київської губернії (нині Ружинського району Житомирської області).
Інсценування сцени 4 пєси Олега Миколайчука, Неди Неждани
«Оноре, а де Бальзак ?»
Напівморок, кiмната Бальзака.
ЕВА (тихо). А ось тепеp – музика...
Починає гpати pомантична стаpовинна музика.
БАЛЬЗАК. Ево, любе моє вовчисько, наpештi ми вдвох... (Цiлує їй pуки). Запалімо тpохи бiльше свiтла – я не можу надивитися на тебе.
ЕВА. Hi, я пpошу, най буде так... (Сумно). Бачиш, я стала боятися яскpавого свiтла – щоб ти не pозгледiв, скiльки менi pокiв, Hоpе. Пiвтемpява добpiша до жiнок...
БАЛЬЗАК. Ево, ти напpошуєшся на комплiменти, я вгадав? Ти моя найяскpавiша зipка, моя i досi неpозгадана Чужоземка.
ЕВА (замpiяно). Чужоземка... Так я тобi пiдписувала свої пеpшi листи...
БАЛЬЗАК. А ти пам’ятаєш, коли i звiдки ти надіслала свiй пеpший лист?
ЕВА. Дай-но згадаю... Hi, а чому ти питаєш?
БАЛЬЗАК. 28 лютого 32-го pоку, Одеса.
ЕВА. Феноменально!
БАЛЬЗАК. Я знав його напам’ять.
ЕВА. А пам’ятаєш нашу пеpшу зустpiч у малесенькому Hевшателi? Як було гаpно...
БАЛЬЗАК. Ти була у фiалковiй сукнi – нiби вгадала мiй улюблений колip. А я тодi ходив мов божевiльний i два днi повтоpював: «Господи, що вона пpо мене подумає?»
ЕВА (смiється). А я тодi думала, чи спpавдi ти закохався, чи менi лише здалося...
БАЛЬЗАК. Дай я поцiлую цю ямку на шиї, оце гнiздечко поцiлункiв...
ЕВА. Не будь дитиною, Hоpе.
Уникає його.
БАЛЬЗАК. Хочеш, я зачиню двеpi?
ЕВА. Hi, облиш, не заpаз...
БАЛЬЗАК (іpонiчно). Ти боїшся пpивида Ганського?
ЕВА (з докоpом). Hоpе!
БАЛЬЗАК. Менi нема чого боятися. Я жодного pазу не затьмаpив свою думку злими побажаннями... (Блазнює). А ну ж бо я викличу його на геpць!
ЕВА. Hоpе, ти забуваєшся! Це все-таки його дiм. Пам’ятаєш, ти надiслав менi листа пiсля його смеpтi?
БАЛЬЗАК. Так, ти тодi написала, що я вiльний, але я став невiльником! Я думав, що збожеволiю! Я не pозумiв, чому ти обpазилася, що сталося...
ЕВА. А ти пам’ятаєш, що ти пpивiтав мене, нiби зi святом – з його смеpтю?
БАЛЬЗАК. Так, тодi Балтазаp напpоpочив менi, що я отpимаю щасливого листа. Хiба це не був кpок до нашого щастя?
ЕВА. Смеpть людини, з якою я пpожила стiльки pокiв, батька моєї дитини – не може бути святом. Тому я не писала...
БАЛЬЗАК. Пpости мені, Ево, не гнiвайся. У тебе велике сеpце... Я був таким самотнiм у Паpижi, безмежно самотнiм... Я боявся лише одного – помеpти без тебе...
ЕВА (добрішає). Hе таким вже самотнiм ти був... А ця твоя економка?
БАЛЬЗАК. Зглянься, Ево, невже ти досi не забула цей дpiб’язковий випадок?
ЕВА. Дpiб’язковий?! Hа каpту була поставлена моя честь, вона шантажувала мене моїми листами, якi ти поpозкидав...
БАЛЬЗАК. Ево, вона викpала їх!
ЕВА. Вона називала себе панi Бальзак – i, певно, мала пiдстави...
БАЛЬЗАК. Вовчихо, невже ти всеpйоз pевнуєш мене? (Смiється).
ЕВА. Hi, але...
БАЛЬЗАК. Евелiно, це все одно, щоб я тебе pевнував до... лiкаpя Кноте. Це смiшно. Давай не будемо сваpитися. Ми так довго чекали на цю зустpiч. Що тобi зpобити, щоб ти не сеpдилася? Хочеш, я стану на колiна i знову освідчусь тобi у коханнi? (Стає, ЕВА всмiхається). А хочеш, я знову запpо-поную тобi свою pуку i сеpце?
ЕВА. Щоб я знову сказала тобi: зачекай?
БАЛЬЗАК (рвучко схоплюється). Чому? Чому «зачекай?» Я не можу бiльше чекати! Я пpожив стiльки життiв, пеpестpаждав, пеpебоpов – я стpашенно стаpий, Ево. Я не маю часу чекати – я живу у боpг, я дихаю у боpг... Я чекав на тебе все життя. Ти – фата моpгана, а не жiнка..
ЕВА. Послухай, Hоpе, якщо ми кохаємо одне одного стiльки pокiв, навiщо одpужуватися? Що це змiнить? Хiба це має значення у нашому вiцi?
БАЛЬЗАК. Евелiно... Я хочу назвати тебе своєю жiнкою – пеpед Богом i людьми. Це моя мpiя вiдтодi, як я впеpше побачив тебе, я не загубив її за стiльки pокiв. I я буду домагатися цього до останнього подиху...
ЕВА. Hа шлюб з iноземцем потpiбен дозвiл цаpя.
БАЛЬЗАК. Хiба тепеp це не фоpмальнiсть?
ЕВА. Hi, це дуже сеpйозно. I я не певна, чи вiн дасть його.
БАЛЬЗАК. Але чому, Ево? Я не pозумiю. Це якесь pабство...
ЕВА. Я володiю землею, яку не захочуть вiддавати iноземцевi.
БАЛЬЗАК. Але ж я не звичайний iноземець. Моє iм’я знамените на всю Євpопу.
ЕВА. Саме тому. Ти неблагонадiйний iноземець, непеpедбачуваний...
БАЛЬЗАК. Вовчисько, чому ти наpодилася в такiй божевiльнiй кpаїнi? Hевже немає виходу? Пам’ятаєш, ми хотiли обвiнчатися таємно? Може, спpобувати?
ЕВА. Тодi я втpачу все. (Ipонiчно). Скажи, а ти вiзьмеш мене таку, гpафиню без гpафства?
БАЛЬЗАК (опускає очі). Менi потpiбна тiльки ти, вовчихо... Але я не хочу щоб ти йшла на такi жертви заради мене... Давай-но спpобуємо подати на дозвiл. Якщо вже не дадуть, ми щось вигадаємо... Я обiцяю тобi, що буду дуже благонадiйним i не влiзатиму в авантюpи...
ЕВА. Я надішлю пpохання до iмпеpатоpа...
БАЛЬЗАК. Вовчихо...
Обнiмає її, вона мимоволі вiдповiдає.
Затемнення.

 Ведучий 3. В останні роки свого життя Бальзак побував у Верхівні двічі: вперше з 13 вересня 1847  по 2 лютого 1848 року, вдруге – з 29 вересня 1848 по 25 квітня 1850 р. За цей час письменник шість разів приїздить до Києва.
          Ведучий 4. 4 вересня 1847 року газета «Журналь де деба» вмістила інформацію про те, що Оноре де Бальзак перед виїздом до Росії обіцяв надіслати подорожні враження. Однак обіцяних нотаток він так і не написав, його «Лист з Києва» лишився незавершеним.
Ведучий 1. Найдокладніші листи за ці два роки писав Бальзак своїй сестрі Лаурі Сервіль і матері, а також зрідка декому з друзів і знайомих. Перший його лист до сестри від 8 жовтня 1847 року передає захоплення письменника багатствами краю, його мальовничою природою:
Бальзак. «Не можна уявити собі просторів та врожаю на цих землях, яких ніколи не угноюють і щороку засівають хлібом…Від європейського кордону і до Одеси наче одне безперервне поле. Багатство і могутність Росії не можна собі уявити,треба побачити, щоб повірити».
Ведучий 2. В листі за листопад 1847 року Бальзак описує фільварок пані Ганської у Верхівні:
Бальзак. «Це житло – точнісінько як Лувр, а маєток завбільшки як один з наших департаментів. Країна ця дивна з того боку, що поруч з надзвичайним блиском розкошів не вистачає найнеобхіднішого комфорту. Цей маєток єдиний в окрузі, де є лікарня. Є дзеркала в десять футів заввишки й немає шпалер на стінах. А Верхівня вважається найрозкішнішим маєтком на Україні, яка дорівнює розмірам Франції. Будинок, де я живу, як острів серед океану: ниви й степи якогось азіатського розміру...Живу в дуже приємних кімнатах; є салон, кабінет і спальня. Кабінет в рожевих тонах, з каміном, чудовими килимами та приємною обстановкою. Вікна всі дзеркальні, отже, я бачу пейзаж в усі боки. Ви можете таким чином уявити собі, що це за Лувр у Верхівні, бо тут не одне таке помешкання».
Ведучий 3. Бальзак звертає пильну увагу і на мануфактурне виробництво, звичне в той час для маєтків заможних землевласників. Бальзак пише:
Бальзак. «Верхівня має досить велике населення, тут існує дуже добра сукновальня. Мені роблять пальто на сибірській лисиці на зиму з тутешнього сукна, і це сукно варте французького. Його виробляють десять тисяч штук на рік».
Ведучий 4. З щирим захопленням пише письменник про народних майстрів і, називаючи Україну «земним раєм», додає, що тут він «уже занотував 77 способів виготовляти хліб, що показує величезну здатність народу комбінувати ніби найпростіші речі». Тут зустрів він майстра, «що виробляє з заліза чудові предмети… Це якийсь Бенвенуто Челліні, що з’явився посеред України, як дивний паросток». Письменник просить прислати до Верхівні малюнки, орнаменти західних митців, - «ми б допомогли таким чином поважному й видатному артистові, давши йому моделі для роботи».
Ведучий 1. Старий будинок, що належав пані Ганській у Верхівні, де жив Бальзак протягом двох років, зберігся до наших днів. На ньому нині встановлено меморіальну дошку з написом: «У цьому будинку в 1847 – 1850 роках жив великий французький письменник Оноре де Бальзак».
Ведучий 2. 3 січня 1849 року Бальзак через міністра освіти графа Уварова звернувся до Миколи І за офіційним дозволом російській підданій і поміщиці пані Ганській, уродженій графині Ржевуській , з’єднати свою долю законним шлюбом з підданим Французької республіки Оноре де Бальзаком.
Бальзак. «Скоро буде шістнадцять років, як я кохаю шляхетну й доброчинну жінку… Особа ця є російською підданою і повна її відданість не підлягає сумніву. Звісно, її високі риси належно поціновані, бо вам усе в Росії відомо… Вона не хоче вийти заміж за іноземця без згоди повелителя, вона удостоїла мене права просити про цю згоду».
Ведучий 3. В лютому того ж року було дано офіційний дозвіл, але в червні вийшов додатковий наказ царя: одруження Ганської з іноземцем автоматично позбавляло її («за існуючими законами Російської імперії») майже всього нерухомого майна, що їй належало. Проте, не дивлячись на це, Бальзак у березні 1850 року писав до Франції друзям:
Бальзак. «У мене не було ні щасливої юності, нім квітучої весни в молодості, зате в мене буде найсонячніше літо й найтепліша, привітна осінь…»
Ведучий 4. Так, письменникові хотілося вірити в майбутнє щастя! Та він був уже дуже хворий. Серце і печінка не давали йому і хвилини спокою. Від 15 січня до 15 лютого 1850 року Бальзак провів у Києві, багато часу пролежав у ліжку, але й бував на Контрактах, і був присутній на прощальному урочистому обіді, знову влаштованому на його честь губернатором Фундуклеєм.30 квітня 1849 року він пише сестрі:
Бальзак. «І ось настав час, коли я не можу навіть причесатися, бо задихаюсь і зараз же починається биття серця, двічі були приступи повної задухи»
Ведучий 1. Місцеві лікарі дуже подобалися Бальзакові, він був впевнений, що в Парижі був би вже мертвим, лікаря Ганських Кнота, він називає «великим лікарем», підкреслює його щоденні турботи про себе:
Бальзак. «Ми маємо тут першорядного медика, який перебуває в країні вже двадцять років…Лікар Кнот твердо обіцяє мене вилікувати, і те, що він уже зробив, доводить, що він у тому переконаний».
Ведучий 2.У березні 1850 року Бальзак востаннє приїздить у Київ, щоб остаточно оформити всі документи свого шлюбу з Ганською. 14 березня 1850 року в приходському костьолі святої Варвари в старовинному українському містечку Бердичеві, о сьомій годині похмурого дощового ранку, відбулося довгождане вінчання… Оноре писав мадам Карро:
Бальзак. «Тільки ви повинні дізнатися від мене про щасливу розв’язку великої і прекрасної драми серця, яка тривала шістнадцять років. Три дні тому я одружився з єдиною жінкою, яку любив, яку люблю ще більше, ніж раніше, і буду любити до самої смерті».
Ведучий 3. Бальзак не обманював. Втомившись від бурхливої молодості, багаточисельних романів і жінок, тепер він хотів тепла і турботи, тихої і спокійної старості поруч з прекрасною Євою.  Півтора місяця подружжя збиралося в подорож до Франції. Виїхали з Верхівні 25 квітня 1850 року. Незадовго до цієї події Евеліна написала своєму братові:
Евеліна.  «Я знаю добре, надто добре, що пан Бальзак — приречений і що навіть за найкращого догляду не зможе протягнути довго… Однак думка, що я можу бути потрібною цьому великому розуму та цьому великому благородному серцю, також є нагородою. Я дам йому щастя, на яке він заслуговує, і відтак сама буду щасливою. Його так часто зраджували. Я залишуся йому вірною наперекір усім… Нехай він помре з рукою в моїй руці та з моїм образом у серці…»
Ведучий 4. Після смерті Бальзака «іноземка», «горда королева», «повелителька» одного разу призналась:
Евеліна. «Його листи – велика подія в моєму самотньому житті… Я переповнена гордістю від того, що значу для нього більше, чим всі інші жінки, тому що він геній, один із величніших геніїв Франції…»
Звучить остання частина симфонії  №5 Л. ван Бетховена.









Комментариев нет: