5.12.14

«Хто мене чує...»





 У класі стоїть шум, у цьому випадку неважливо який це шум - робочий або неробочий, але вчителеві потрібна увага. Не намагаючись перекричати шум, а навпаки, дуже тихо, собі «під ніс» учитель говорить майже пошепки: «Хто мене чує... підніміть ліву руку». Деякі почнуть прислухатися.

Учитель продовжує: «Хто мене чує... погладьте себе по плечу». Кілька рук миготять у повітрі, з’являються посмішки.
«Хто мене чує...- так само тихо, злегка розтягуючи ударні голосні, бубонить він,- постукайте по столу три рази». Лунає рикошет легких постукувань, які насторожують навіть тих, кого й гучним голосом не докличешся.
«Хто мене чує... устаньте». Всі одностайно встають. У класі ідеальна тиша.
«Хто мене чує... сядьте. Увага на мене!» Усі сідають, клас зібраний і готовий до роботи.
Цей прийом апробований у роботі з усіма віковими групами й постійно доводить свою ефективність. Але на уроках зі старшокласниками має особ­ливу популярність, за умови несподіваних і різноманітних завдань-рухів (послати повітряний поцілунок, погладити себе по голові й т. ін.).


Комментариев нет: