2.2.15

Зустріч любителів Шекспіра в літературній кав'ярні



Зустріч любителів Шекспіра в літературній кав'ярні
Мета:
·        поглибити знання учнів про образ Гамлета;
·        ознайомити з творами українських поетів, в яких вони звертаються до образу Гамлета;
·        розвивати навички виразного читання, інтерпретації поетичного твору;
·        формувати читацьку компетенцію;
·        сприяти вихованню творчих здібностей школярів.
Дійові особи:
Господиня кав’ярні – учитель світової літератури.
7 читців – учні 8-9 класів.
7 інтерпретаторів – учні 10-11 класів.
(Учасники дійства сидять за столами за чашкою кави. На столах підсвічники із   запаленими   свічками,   збірки   творів   В. Шекспіра,   
 М. Рильського, М. Бажана, Л. Первомайського, Є. Плужника, Б. Олійника,
Д. Павличка. Протягом заходу може звучати музика до спектаклю «Гамлет» Д. Шостаковича чи С. Прокоф’єва)

Хід  дійства
Господиня (Читає вірш Джона Мільтона «Шекспір» у перекладі  Василя Мисика)
Чи потребує мій Шекспір, щоб люди
Йому величні зводили споруди -
I прах його священний зберігавсь
Під обеліском, що до зір піднявсь?
Де сяє слави вічної проміння,
Навіщо свідок цей німий, каміння?
В палкім захопленні сердець людських
Ти кращий пам'ятник собі воздвиг.
Бо мова в тебе - на великий сором
Мистецтву млявому - таким узором
Легким снується, що в серця синів
Ввійшов назавжди твій дельфічний спів.
Ти нам уяву на льоту спиняєш
I нас у мармур раптом обертаєш -
I, в саркофазі мармуровім, там
Лежиш собі - на заздрість королям.
Вітаю любителів Шекспіра у літературній кав’ярні. Гарольд Блум у своїй славнозвісній роботі «Шекспір як центр канону» писав: «У світовій літературі Шекспір посідає таке ж місце, що й Гамлет у колі художніх образів: це усепроникаючий дух – дух, що не знає меж». І справді, сьогодні Шекспір є, мабуть, найуславленішим автором усіх часів, а його трагедія «Гамлет» справедливо посідає перше місце у списку найвідоміших творів. Жодна зі сфер сучасного мистецтва не убезпечена від несподіваної появи цього одягненого у чорне принца з сумним задумливим поглядом. Література, театр, кінематограф, живопис, музика, реклама, Інтернет сьогодні не просто «шекспірізовані» (як сказав великий американський філософ Р.В.Емерсон), але й «гамлетизовані». Можливо, сьогодні не всі точно знають, як саме розгорталися події у трагедії, але навряд чи знайдеться людина, що не чула б фрази «бути чи не бути» або не впізнала б постать Данця з черепом Йоріка в руці.
До   образу   Гамлета   зверталися   і   українські   поети   ХХ   століття: 
 М.  Рильський,   М. Бажан,   Л. Первомайський,   Є. Плужник,   Б. Олійник,
Д. Павличко. Пропоную перегорнути сторінки цих творів, щоб переконатися в тому, що образ Гамлета містить у собі невичерпні можливості філософського осмислення буття.
У 1919 році Максим Рильський пише вірш  «Як Гамлет, придивляюсь я до хмар…»
Читець 1.
Як Гамлет, придивляюсь я до хмар,
А олівець, невірний мій Полоній,
Переливає в слово дивний чар,
Святого сонця відблиски червоні.

Не слухай, принце, непотрібних слів
Улесливо-брехливого вельможі!
Нащо для хмар цей галасливий спів?
Так добре, що ні з чим вони не схожі.

Інтерпретатор 1. Вірш «Як Гамлет, придивляюсь я до хмар…» присвяченій темі поета і поезії. Завдання поета – спостерігати за природою («придивляюсь я до хмар») і правдиво її відображати («Так добре, що ні з чим вони не схожі»). Поет повинен підібрати такі слова, щоб зуміти змалювати «дивний чар,  Святого сонця відблиски червоні». Йому ніщо не повинно заважати: ні «олівець, невірний … Полоній», ні непотрібні слова улесливо-брехливого вельможі. Поет для Рильського -  принц Гамлет, який повинен у всьому розібратися сам і всім подіям дати свою оцінку.
Образи шекспірівських героїв Гамлета і Полонія слугують поетові для розкриття таїни творчого акту.  Зберігаючи класичні риси – мрійливість (Гамлет) і невірність (Полоній), ці образи-порівняння в асоціативній формі відтворюють процес мистецького дійства.
Таким чином, Максим Рильський легко й вільно «перевдягає» у шати класичних образів і мотивів власні переживання й пригоди, звіряє своє життя та досвід із досвідом, взірцями світової культури.

Господиня.  У 1929 році Рильський знову звертається до образу Гамлета і пише вірш під назвою «Принц данський». Твір має підзаголовок «Під хвилю зневіри». Це своєрідна розшифровка змісту твору та емоційного стану автора.

Читець 2.
І раптом тихо так. І лиш півсонний песик –
Та гамір вулиці приглушений – та тінь
  Пера на білому листі.
                                     «Неси свій внесок
   До многобарвної скарбниці поколінь».
А серце тиснеться, а ніч чужа і темна,
А день...
          Ні! Що вже там! Однакові всі дні!
І марні всі слова, - і всі пісні даремно
Грудьми кривавими у мури б’ють нічні.
Радій зневажнику, бери мене на посміх,
На сірім стовпиську людському виставляй!
 Та ж ти не брат мені ні в перших, ані в восьмих!
«Кваліфікуй» собі «упадництво й одчай»!  
Нехай і справді так. Це нерви, може, сплін це...
До Криму виїхать! Не думать, їсти й спать!..
 А пам’ятаєте:
                     - Де ж це Полоній, принце?
                             - Він за вечерею.
                                                  - Він їсть?
                                                    - Його їдять.

Інтерпретатор 2. Внаслідок тяжких душевних переживань,  до яких спричинили обставини суспільного життя, ліричний герой зазнає психологічного перевтілення і опиняється в ролі Гамлета. Він звертається до «улесливо-брехливого вельможі», новітнього Полонія, чия ненависть до неповторності й таланту стає нестерпною мукою для принца.
Все це знайоме було М. Рильському. Адже то саме їх, поетів – «неокласиків», ганьбили Загули й Савченки, приписували їм «упадництво» і «втечу від дійсност», коли ця дійсність аж кричала від болю й наруги з їхніх поезій,  коли образи,  до яких вони зверталися, були просякнуті висотою духу й інтелекту, а не шаблонними рисами більшовика-пролетаря.  А Гамлет продовжує свій монолог
Нехай і справді принц «упадник». Він може вибрати інший шлях: отримати привілеї придворного вельможі і не силувати себе тяжкими думами. Це коротке обивательське щастя. І весь зміст цього «щастя» Рильський вкладає в останні рядки твору. Полоній за вечерею. Його їдять. Людське щастя коротке. І Гамлети, й Полонії розчиняться у небутті, але перші переможуть тлін, оскільки вони встигли при житті себе запитати: “Бути чи не бути?»  І самі ж відповіли: «Бути!». Полонії  ж цим запитанням не переймалися. Філософія життя так і лишилася для них запитанням без відповіді.

 Господиня. Українську гамлетіану ХХ століття продовжує Микола Бажан. У 1932 році він пише твір «Смерть Гамлета».

Читець 3.
Я знаю вас, Гамлете, снобе дволичності,
Я знаю ваш звичний і змучений грим,
І ваші гримаси та риси трагічності,
І весь ваш нехитрий, буденний режим:
Живете в мансарді,
                                   гуляєте в дворику,
Вночі ж -
                сопете над писемним бюром,
На жовтому черепі бідного Йоріка
Рисуючи вензелі млявим пером;
Про мудрість незнану говорите, бродячи,
І дім свій звете - Ельсінорська земля,
Й п'єте,
                щоб духовно зв'язатись з прародичем,
Краплі датського короля.
Це, може, єдине, що в вас королевського,
Бо ви не розкошуєте, в борг живучи,
І часто
             приходить
                               мара Достоєвського
До Гамлета в гості
                                   лякати вночі, -
Лякать і загрожувать,
мучить і кликать,
Дарма не розводитись: буть чи не буть?..
А Гамлету легше вкусити свій лікоть,
Ніж стати на гостем накреслену путь...
Стоїш у ваганні,
                             двоїшся,
                                             і мариш
У трансі проблем, і дилем, і оман,
І чуєш, як хтось промовляє -
                                                товариш!
І чуєш, як інший нашіптує -
                                                  пан!
І Гамлет очунює,
                                   пробує жваво
Озватись на те і на це.
Мовляв, придивіться -
                                      ось моє праве,
Це ліве у мене лице.
Не вірте!
               Не дайте блідому Гамлетику
Сховати між фраз і між поз
Двоязику його гомілетику,
Його роздвоєнський психоз.
Двійник!
               Роздвоєнство!
Примари романтики!
Блудливі блукання роздвоєних душ!
Такий романтичний, надземний туман такий
Смердить труповинням чому ж?
З'ясовано: всякі божественні Януси
Насправді вдивляються тільки назад,
І манна надземності,
                                       манна гуманності
Змінила хімічний свій склад.
Та й прізвище інше учені їй видали,
Як дару сучасного неба і слід, -
Звучить голосніше за герцогські титули:
Дихлордіетилсульфід.
Пожива Месії, Мойсеєва манна,
Де хлор - за підливу,
                                         за соус - миш'як.
Мойсей!
               І Месія!
                              І Цезар!
                                             Осанна!
І чорним хрестом з-попід неба літак.
Прибрала романтика вигляд і хватку,
Як вахмістр і унтер,
                                   і дивно, -
                                          невже
Хтось в шафі, неначе дідівську крилатку,
Двійника старомодного ще береже?
Для цього часу і терпцю дістає в кого?
Кому іще личить крилатка оця?
Іде по Європах мара Достоєвського
І шкрябає пальцем в двоїсті серця.
І люди вилазять з сердець, як із облаток,
Як із чирія - з люті, з верзіння і з мук, -
І син генерала,
                          й гетьманський нащадок,
І прусського юнкера виссаний внук
В одній уніформі виходять на брук.
Тепер пошукайте Альош Карамазових
В святих легіонах, в муштровім строю,
Де вони в фільтрах машкар протигазових
Фільтрують рідесеньку душу свою.
Надувсь респіратор і хобота вишкірив,
І дме Іісус респіратору в зад.
Навіть ви,
                 християннійший князю Мишкіне,
Вписались до бравих солдат!
Значить, гундосий, і вас-таки
Захопили звитяги святі,
І виросли хвостики свастики
На вашім смиреннім хресті!
І браво підкручує пещені вусики,
Зухвалий наводить на лобика глянц
Гвардія чорна скажених ісусиків,
Прозелітів святих сігуранц.
А Гамлет вагається.
                                    Ці церемонії
Часи відкидають такі.
Принце Данії!
                         Чуєте?
                                     Принц Солдафонії
Вам дозволить піти в денщики!
На башти надземні ховаєтесь, Гамлете?
Ви вперлись у кут,
                             ви не сунете вспять.
Бо снайпери чорні - залога у башті,
У башті із кості слонової рим.
І рими уміють стріляти.
                                          І зважте -
На кого стріляють, змагаються з ким!
Старі контррозвідники й чисті поетики
Укупі в святих хрестоносних полках
Вивчають скорочені курси естетики
Погромів Петлюри і кар Колчака.
Схопіть же за горло, як вбивцю, заплутаність
Гуманних, як зрада, казань і молитв!
Єдина велика і справжня є людяність -
Ленінська людяність класових битв.
Між новим і старим -
                                    не лягли мости.
На два стани розпався вік.
Вмирай, чорний Гамлете,
                                             принце лякливості,
Щоб в боях народивсь чоловік!
Місце в бою розшукать не з ласкавості,
А твердо прийти і стать.
І клас навчить і любові, й зненависті,
І клас навчить зростать.
І станете в лави, де кожен робочий,
Де кожен засмаглий в боях рудокоп
Навчить вас дивитися ворогу в очі,
Навчить вас застрелити ворога в лоб.

Інтерпретатор 3. Для Бажана Гамлет – це його сучасник – "сноб дволичності", який постійно прикидається, приймаючи трагічний вигляд. Мотив двійництва і дволичності проходить через всю поему і семантично пов’язаний із творчістю Ф. Достоєвського. Роздвоєння світу у поемі презентовано автором навіть на рівні протиставлення двох епох – романтичної та соціалістичної. Це роздвоєння автор продовжує, коли описує внутрішній стан Гамлета. Цікаво зазначити, що протиставлення у художньому світі поеми здійснюється навіть на рівні суспільних номінацій, які відображають протиставлення різних суспільних укладів (товариш - пан).
   Сучасний Гамлет не може визначитися зі своєю позицією, не може вирішити, до кого йому пристати, адже новий світ став протилежним до минулого. Засуджуючи подвійне життя сучасника Гамлета, його приналежність двом світам одночасно, М. Бажан вимагає зробити вибір, відкинувши минуле. Якщо для Шекспіра трагедією було розладнання часу взагалі, то ліричний герой М. Бажана констатує поділ часу на "два стани". Цілком очевидно, що ми маємо справу тут з поетичним варіантом ідеї про боротьбу двох класів.
Очевидно, що Гамлет – це уособлений образ української еліти того часу взагалі. Як поет М. Бажан переконаний, що нова радянська людина не має права на самозаглиблення, на рефлексію; про сумніви і вагання не може бути мови, бо партія і уряд дають конкретні ціннісні орієнтири. Дотримуватися цих орієнтирів – ось у чому сенс життя для радянського громадянина. Відхилення від ідеологічних догм розглядалося у ті часи як прояв буржуазної ідеології. М.Бажан ставить чіткі вимоги до сучасника: подолати в собі все, що суперечить комуністичним ідеалам, відкинути старий дореволюційний світогляд.
      Слід зауважити, що Гамлет М. Бажана – це не звичайний і не буденний його сучасник, а, як виникає з контексту поеми, - письменник чи поет, що ховається у «башти надземні». У новій соціалістичній дійсності поетичне слово перетворилось у зброю, що стріляє, і ліричний герой М. Бажана звертається до своїх колег зі словами: «Розв’язання справжнє теперішніх драм не те, / Де звикли ви руки ламать і стогнать, / Бо снайпери чорні – залога у башті, / У башті із кості слонової рим. / І рими уміють стріляти. / І зважте – / На кого стріляють, змагаються з ким!»
   Для повноти історичного контексту нагадаємо, що у 1932 році була створена єдина Спілка письменників України та визнаний єдиний метод соціалістичного реалізму в мистецтві. Тих, хто не служив партії, вважали ворогами народу. Поети і письменники повинні були бути борцями революції, озброєними марксистсько-ленінським світоглядом, який вважався єдиновірним, все решта розглядалося як фальшиве і реакційне. Вагання і сумніви української інтелігенції прирівнювалися до зради та прояву українського буржуазного націоналізму. На Гамлета, який відмовлявся бути флейтою соціалістичного реалізму і співати хвалу істині нової доби, чекали тюрми, заслання, чужина і найчастіше - смерть.
   М. Бажан закликає не вірити «блідому Гамлетику», «двійнику», «Янусу», який «вдивляється тільки назад». Дивлячись на працю поета з позиції соцреалізму, М. Бажан засуджує «Роздвоєнство! / Примари романтики! / Блудливі блукання роздвоєних душ!» Від Гамлета вимагалося відмовитися від романтики, яка є основою його єства. Сучасний Гамлет повинен був визначитися зі своєю позицією у боротьбі класів, усвідомити своє місце у лавах борців за соціалістичне життєтворення. На переконання М. Бажана слабодухість Гамлета спровадить його у стан ворогів, до прийняття фашизму,  до ситуації, коли виростуть «хвостики свастики» на його «смиреннім хресті». Так у поему М. Бажана входить християнська проблематика, що трактується в абсолютно саркастичному та сатиричному плані. У центрі цього комуністичного сарказму – постать Ісуса у вигляді «гвардії чорних скажених ісусиків» та Ісуса, що «дме респіратору в зад».
   М. Бажан окреслює шляхи подолання Гамлетових настроїв. Поет вимагає зректися гуманності «казань і молитв» (у чому ще раз проявляється зречення християнської традиції), Гамлет повинен прийняти нову гуманність. Бажан переконує у тому, що: «Єдина велика і справжня є людяність – / Ленінська людяність класових битв». Така гуманність була незнайомою Гамлету, вона була чужою йому і лякала його, бо гуманність «змінила хімічний свій склад». Нова мораль виправдовувала і вбивство людини заради ідеї, виправдовувала жорстокість, культивувала класову ненависть. Саме тому тогочасними гамлетами оволодівав «роздвоєнський психоз», оскільки дійсність суперечила їхнім ідеалам. У стилі тодішньої поезії Володимира Маяковського, М. Бажан звеличує атакуючий клас: «І клас навчить і любові, й зненависті, / І клас навчить зростать. / І станете в лави, де кожен робочий, / Де кожен засмаглий в боях рудокоп / Навчить вас дивитися ворогу в очі, / Навчить вас застрелити ворога в лоб».
   Зауважимо,  що  вимоги  позбутися  сумнівів  і    вагань    ставляться
М. Бажаном не тільки до іншого, а й до самого себе. Гамлетизм, як вважає поет, – це «чорний Гамлет» у душі людини, її роздвоєння та нерішучість, і всього цього необхідно позбутися у новій соціалістичній державі. На сцені радянської  України  теж  був  потрібний  не  Гамлет  Шекспіра,  а    Гамлет
М. Бажана. М. Бажан, аналізуючи внутрішній стан сучасника, вимагає від нього вбити в собі Гамлета. Цей Гамлет є добре відомим поетові, він досконало знає його «буденний режим».  Бажан насамперед засуджує Гамлета у собі, хоче позбутися його.

Господиня. Поезія  М. Бажана «Смерть Гамлета» свого часу справила прикре враження на культурне середовище. З гіркою іронією відгукнувся на цей твір Є. Плужник.
Читець 4.
Ходить... Все ходить... Забувшись. Забутий.
Рипить під ногами настіл жорстви...
Принце, вам нудно? Вагаєтесь ви, -
Буть чи не бути?

...Господи-Боже! Котрий вік?!
Принце, повірте мені, - забагато!
Кажуть, ви стали фашистом... (sic!)
(Бажан, сторінка така-то).

Принце, візьміть себе в руки! Ну!
Швидше продовжте монолог забутий!
...Господи-Боже! Ніяк не збагну, -
Буть чи не бути?

 Інтерпретатор 4.  Гамлет Є. Плужника  постійно ходить, забувшись. Про нього всі також забули.  Ліричний герой запитує у принца:
«… вам нудно? Вагаєтесь ви, -
Буть чи не бути?»
Гамлет не розуміє котрий зараз вік. Він у забутті. А вже пройшли століття, життя змінилося. Людство пережило багато катаклізмів і стоїть знову ж таки перед вибором. Як чинити? Що робити? Відкинути роздуми, вагання? Керуватися вказівками зверху? Але через це  можуть  звинуватити у фашизмі. Ліричний герой закликає принца  опанувати себе і продовжити роздуми над тим, що відбувається:
Принце, візьміть себе в руки! Ну!
Швидше продовжте монолог забутий!
Гамлет прислухується до поради і продовжує свій «монолог забутий»:
Господи Боже! Ніяк не збагну -
Буть чи не бути?

Господиня. За котрою з позицій визнати правоту? Очевидно, відповідь треба шукати в іншому ключі: в час «революційної пильності» М. Бажан задекларував лояльність більшовицькій владі, засуджуючи гамлетівське вагання. Є. Плужник, навпаки, захистом данського принца засудив жорстокість комуністичного режиму, який знищував мільйони людей.
Леонід Первомайський  вірш «Гамлет» присвячує Миколі Бажану, з яким його  єднала багаторічна дружба.  Він  не іронізує й не сперечається з другом. А в поетичній формі переповідає зміст шекспірівського твору.

Читець 5.
В каміннім небі зотлівають зорі.
 В тяжкому сні здригається земля.
 Тінь по ночах блукає в Ельсінорі —
 Убитого підступно короля.

Всі знають все, але уста замкнула
 Підступності й підлесництва печать.
 Ні, ще ніколи Данія не чула
 Такої тиші мертвої. Мовчать.

Не в матері, звичайно, річ і сила
 Всієї підлості й безчестя, всього зла, —
 Не в тім, що черевиків не зносила
 І з батьковим убивцею лягла.

Все прогнило. Отруйний дух болота
 Рве груди. Світ хитнувся на межі.
 Уже не приховає позолота
 На килимах кривавої іржі.

Не прикидайсь ні мудрим, ані сильним.
 Щоб не боятися страшних відкрить,
 Доволі бути тихим божевільним,—
 Таким ще дозволяють говорить.

«Ось флейта, Гільденстерн, лише набрати
 Повітря в груди — й зазвучать пісні!
 А! Ви не вчилися на дудці грати…
 Гадаєте, що легше на мені?»

Єдиною з усіх можливих мірок
 Він мірить їх, як мірить поле жнець.
 Уже давно підписано їм вирок
 В його душі, хоч це й його кінець.

Не боячись ні шпаги, ні отрути,
 Весь вірність, саможертва й чесний чин,
 На власний запит: бути чи не бути?
 Загибеллю відповідає він.

Інтерпретатор 5. Вночі в Ельсінорі блукає тінь убитого короля. Всі знають про причину смерті, але мовчать, бо вони підступні підлесники. Звичайно, причиною зла є не матір, яка дуже швидко вийшла заміж за батькового брата. Справа в тому, що змінився світ, у ньому все прогнило. Це бентежить Гамлета. Він розуміє:  ніщо  не прикриє крові, яку можна побачити скрізь. Мудрості і сили в боротьбі проти зла недостатньо. Щоб все зрозуміти, легше прикинутися божевільним. Гамлет, все оцінивши, приймає рішення:
Не боячись ні шпаґи, ні отрути,
Весь вірність, саможертва й чесний чин,
На власний запит: бути чи не бути?
Загибеллю відповідає він.
Для Л. Первомайського сутність Гамлета - не у ваганні і не в помсті, а в обстоюванні честі.

Господиня. Борис Олійник свій вірш назвав «ХХ вік і Гамлет».

Читець 6.
      Умирало сонце…
                             важко…червоно…
І, коли останній промінь зблиск, -
Жовтий місяць Йоріковим черепом
Над моєю думою завис.
Вийшов Гамлет з древнього туману
       Тихо і повільно, як журба.
Чорним знаком вічного питання
Перед ним схилилася верба.
Суть його, як істина в Корані,
Схована у вигинах кори…
         Мо, хоч ви на прокляте питання
Відповідь дасте,
                    Товариш принц?!
         Але він мовчить. І в дивній думі
Його очі голубі мовчать.
Первозданним і одвічним сумом
Ллється плащ із білого плеча.
         Я до тебе вийду,
                                   Поруч стану.
Ти повір мені, як в «Отче наш»:
Чорний знак одвічного питання
І мене вербою протина.

Тінь і світло. Спалахи й падіння
Не міняють суті у віках.
Голубом над персами дівчини –
Парубоцька трепетна рука.

Будуть діти і весілля добрі,
Щастя чад і дзвонкова сльоза…
Але тихо, як холодна кобра,
З райських кущів зрада виповза.
Ти стоїш одверто і наївно
Над триклятим: «Бути чи не буть!»
І регоче кобра з-поза спини,
Заховавши підступ за губу.

Мить – і смерть на біле тіло присне…
Але вік мій чистить галіфе.
І рука сентиментальна принца
На рішучий падає ефес.
Інтерпретатор 6. Важко заходить сонце, йому на зміну виходить місяць, схожий на Йоріковий череп. Ліричний герой в роздумах, його хвилює те саме питання: «Бути чи не бути?» З давнини зявляється Гамлет. Ліричний герой просить у нього допомоги. Проте Гамлет мовчить. Його очі в задумі, від усієї його постаті віє сумом. Ліричний герой стає поруч із Гамлетом і розповідає, що і його турбує вічне питання.
Сутність світу завжди однакова, незважаючи на те, що тінь змінюється світлом, на життєвому шляху людини бувають спалахи і падіння. Все повторюється: кохання, весілля, діти, щастя, сльози… І зрада…
І доки ти  роздумуєш, за спиною зрадник готує мовчки підступ. Його дії можуть призвести навіть до смерті. Адже на службі у зрадників люди у формі. Проте сентиментальний принц не чекає смерті, він рішуче хапається за зброю:
І рука сентиментальна принца
На рішучий падає ефес.
Отже, у ліричного героя вірша Бориса Олійника  і Гамлета є багато спільного. Вони задумані, сумні, мовчазні, сентиментальні, їх обох хвилює одвічне питання: «Бути чи не бути?» Проте у вирішальні хвилини вони рішуче беруться за зброю.

Господиня. Вірш Дмитра Павличка «Як Гамлет, я ходжу поміж гробами…» написаний у 1990 році і звернений до наших сучасників.

Читець 7.
Як Гамлет, я ходжу поміж гробами,
 Святих могил питаюся в журбі, -
 Чи далі жити з темними рабами,
 Чи геть піти – to be or not to be?

 Прислужники дрібні, лякливі блазні,
 Пульсуючі інстинктом черева,
 Навіщо їм думки твої алмазні,
 Трудні пісні, стражденницькі слова?

 Вони тебе ненавидять! Не треба
 Нічого їм, крім ситого жраття,
 Їх не катує вікова ганеба
 Невільницького підлого життя.

 Пожирачі м’ясива та кав’яру,
 Мішки, набиті кільцями ковбас,
 Чи мав би я – а за яку ж то кару?
 До боротьби запалювати вас!

 Та в цвинтарній благословенній тиші
 Я чую голос: «Гнівом не суди,
 Ти на своїм пропаленим узвишші.
Всіх привітай, що вигасли з біди.

Десь там, у центрі того жиру й лою,
Є людське серце – ти ж не охолонь,
Знайди його і думкою незлою
Перещепи до нього свій вогонь!»

Я чую, та не вірю в дивні речі,
Відходжу, повен сумніву й тривог, -
Хай вас, безсмертні курдюки овечі,
Оберне в свічі милосердний Бог!

Інтерпретатор 7. Ліричний герой Д. Павличка подібний до Гамлета. Він теж ходить по цвинтарю і у святих могил запитує поради: «Чи далі жити з темними рабами, Чи геть піти – to be or not to be?”.
Сатиричними фарбами змальовані люди: вони «прислужники дрібні», «лякливі блазні», «пульсуючі інстинктом черева». Їм не потрібні «думки…алмазні, трудні пісні, стражденницькі слова». Вони ненавидять ліричного героя, який, очевидно, є поетом. І прагнуть лише до «ситого жраття». Їх не бентежить невільницьке підле життя. Поету марно їх, пожирачів «м’ясива та кав’яру», мішків, набитих кільцями ковбас, запалювати на боротьбу. Зневірений в людях поет чує «в цвинтарній благословенній тиші…голос»:
                         «Гнівом не суди,
Ти на своїм пропаленім узвишші
Всіх привітай, що вигасли з біди.

Десь там, у центрі того жиру й лою,
Є людське серце – ти ж не охолонь,
Знайди його і думкою незлою
Перещепи до нього свій вогонь!»
Павличко стверджує, що презирство до людей не гідне гуманіста-інтелігента, що бути борцем за справедливість набагато легше, ніж прищеплювати вогонь людським серцям. Скільки потрібно мати жалю до людей, щоб обернути їх на свічі:
Хай вас, безсмертні курдюки овечі,
Оберне в свічі милосердний Бог!
Вірш Павличка звернений до тих, хто вважає себе елітою, совістю нації, вчителями народу, осередком  духовності суспільства. Шлях, запропонований Павличком, дає надію на пробудження від «ситого жраття».
Ліричний герой - поет і Гамлет мають багато спільного. Вони в журбі, їх тривожить однакове питання, вони в конфлікті з оточуючими. Обоє хочуть змінити щось в житті. Але ліричному герою легше: йому дає пораду сам Бог. Він вчить бути привітним, терплячим, наполегливим і радить поступово незлою думкою запалити людські серця, обернути їх в свічі.
Господиня. Ми з вами перегорнули сторінки української гамлетіани ХХ століття і пересвідчилися в тому, що  образ Гамлета захопив серця  Рильського  і Бажана,  Плужника і Первомайського,  Олійника і Павличка. Можна стверджувати, що він став ключовим у минулому столітті.
Шановні любителі Шекспіра, дякую вам за читання та аналіз поезій. Пропоную під час наступної зустрічі обговорити вірші поетів срібного століття про Гамлета.

Використана література
1.     Будний В. Порівняльне літературознавство: Підручник / В. Будний,
 М. Ільницький. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 430 с.
2.     Г.Ю. Горенок. Образ Гамлета у творчості Миколи Бажана.
http://eprints.zu.edu.ua                    
3.     Церна Г.М. Проблема митця і влади в поезії неокласиків.
       web.znu.edu.ua



Комментариев нет: