9.5.15

Олександр Грін та Україна


Олександр Грін є автором культових творів, відомих багатьом ще з дитинства - "Пурпурові вітрила" (рос. "Алые паруса"), "Та, що біжить по хвилях" (рос. "Бегущая по волнам"), "Шлях нікуди" (рос. "Дорога никуда")…

У кримському містечку Старий Крим, колишній столиці Кримського півострова, провів письменник останні роки свого життя, прикутий до ліжка важкою хворобою легенів, проте завжди лагідний, спокійний та щасливий, бо поруч з ним завжди була його порадник та помічник – вірна дружина Ніна Грін. Тут, на місцевому кладовищі, знаходиться могила письменника та його дружини, а в будинку, де вони мешкали, зараз відкрито меморіальний Музей.
Це невеликий білий будиночок із маленьким ганком. Будиночок всередині виявився зовсім маленьким - 2 кімнатки та невелика кухня. Проте, пам’ятає він стільки історій та подій, що вистачило б на кілька книжок. Отже, мешканцями цього будинку були Олександр Гріневський (Грін) із дружиною Ніною Грін.
Народився майбутній письменник 11 (23) серпня 1880 року в В’ятській губернії.
Ще в юні роки він марив про дальні подорожі та невідомі країни. Навіть одного разу влаштувався матросом на корабель та відправився в плавання на невеликому судні по Волзі. Проте у далекі подорожі Олександра не брали через слабке здоров’я. Єдине, що залишалося юнакові, це подорожувати у своїх мріях.
В епоху розпалу революційного руху О.Грін захопився новими ідеями та почав писати. Його думки та заклики були настільки натхненними та пронизливими, що Олександру запропонували писати листівки. Листівки у нього виходили мов справжні літературні твори, ними зачитувалися і тому друзі порадили йому спробувати писати оповідання. Так народився письменник Грін.
З цим старокримським будиночком пов'язана доля ще однієї дивовижної людини – Ніни Миколаївни Грін. Олександр та Ніна познайомилися у Москві, а пізніше одружилися. На самому початку творчої діяльності письменника його твори охоче видавалися, тому подружжя Грін могло безбідно існувати. Проте, після революції все докорінно змінилося, письменник потрапив в опалу, його книги перестали видавати як такі, що "не відповідають новому часу".
Гріни переїздять спочатку до Феодосії. Проте жити ставало все важче. Скрута та опала не могли не позначитися на здоров'ї письменника, - він захворів на туберкульоз. Лікарі порадили дружині перевезти його до Старого Криму, оскільки тутешнє повітря має цілющі властивості.
Гріни перебираються до Старого Криму, спочатку знімають кімнату в одному будинку, потім в іншому. Коли Олександру Степановичу стало зовсім погано, Ніна Миколаївна обміняла свій золотий годинник /подарунок Гріна на весілля/ на маленький будиночок із земляною підлогою, куди вони із чоловіком і перебралися.
Грін настільки сильно зрадів своєму власному будинку, що хвороба на час відступила: ""Давно я не відчував такого світлого миру. Тут дико, проте у цій дикості — спокій. І господарів немає".
З розкритого вікна він милувався краєвидами навколишніх гір. У теплі ясні дні ліжко виносили на двір, і Грін багато часу проводив у садочку, під улюбленим горіхом. Та все ж таки, через невеликий проміжок часу, хвороба повернулася і лікарі поставили невтішний діагноз – рак легенів.
Помер письменник 8 липня 1932 року. Майже весь день він був непритомний і лише ввечері раптом підвів голову та прошепотів: "Помираю...". Це були останні його слова.
Для Ніни Миколаївни це був важкий удар долі. Все її подальше життя було сповнене болю та випробувань.
Під час німецької окупації збожеволіла мати Ніни Миколаївни. Рятуючи її від німецьких розстрілів, Ніна пішла працювати у німецьку газету. Використовуючи своє службове положення, вона неодноразово допомагала партизанам, її зусиллями були врятовані від розстрілу 13 людей, багато кого врятувала вона і від відправлення до Німеччини.
Проте після війни Ніну Грін заарештували та засудили на 10 років заслання. Спочатку вона була на півночі, в лютих морозах, а потім в Астрахані, у спекотній жарі. Після таких різких кліматичних змін мало хто залишався в живих. Напевно, їй допомогла вижити її одержимість ідеєю створити будинок- музей свого чоловіка.
Після заслання вона повертається до Старого Криму. Але, в їхньому з Гріном будиночку вже розмістився курятник голови колгоспу.
Новий господар не бажав віддати "курник" Ніні Миколаївні - так почалася 5-річна боротьба цієї жінки за повернення будинку. Містом розповсюджувалися плітки про фашистку Грін, про дружину, що кинула вмирати чоловіка в сараї. Діти кидали в неї каміння та ображали, проте Ніна Миколаївна продовжувала свою справу.
Після отримання будиночка в свої руки, вона протягом 10 років виборює право створити в ньому меморіальний будинок-музей Гріна.
На нарадах з цього питання прямим текстом говорили: ""Справі ходу не давати, поки жива Грін". Та все ж нелюдськими зусиллями, оббиваннями всіляких порогів, зверненнями в різні інстанції їй вдається добитися статусу державного музею для будиночка Гріна.
Після смерті Ніна Миколаївна заповідала поховати її в могилі чоловіка. Але і на це влада не дала дозвіл і її поховали в іншій частині кладовища. Тільки через рік, вночі, в день її народження друзі перепоховали Ніну Миколаївну згідно її заповіту. Непроста доля і неймовірна сила духу цієї маленької жінки вражає до глибини душі!
У будинку зараз відтворено все так, як було за життя Гріна. І навіть шкірка якогось звіра лежить біля ліжка письменника, яку подарували, щоб він, встаючи з ліжка, не наступав на холодну підлогу. Тут збережені його листи, рукописи, фотографії.


Комментариев нет: