21.6.15

Проспер Меріме «Микола Гоголь»




Проспер Меріме «Микола Гоголь»
Найосновнішим джерелом для пізнання України, її сучасного і минулого стала для Меріме художня література, передусім твори М.Гоголя та Марка Вовчка. Водночас цікавився й фундаментальною історією, зокрема працями М.Костомарова.
У журналі «Revue de deux Mondes» (1851) зявляється його стаття «Микола Гоголь». Вона була вагомою для популяризації Гоголя у Франції. Меріме аналізує повісті «Тарас Бульба», «Старосвітські поміщики», «Записки божевільного», що вийшли у Франції 1845 року в перекладах Луї Віардо під загальною назвою «Російські повісті». Автор статті знайомить французького читача і з «Мертвими душами» та «Ревізором». Значна частина цієї розвідки переказує зміст творів, ілюструючи фрагментами виконаного Меріме перекладу ще не відомих французам речей Гоголя.
  Меріме імпонує те, що Гоголь, довго шукаючи власний шлях у літературі, якийсь час апелюючи навіть до таких західноєвропейських письменників, як В.Скотт, Стерн, Е.Т.А.Гофман, А.Шаміссо, обирає врешті свою власну дорогу, неповторну стильову манеру. Критик прагне збагнути таке визначне і загадкове літературне явище, яким йому видавалася творчість Миколи Гоголя. «Тільки мало поширена мова, якою він пише, заважає йому досягти в Європі слави кращих англійських гумористів,  зауважував французький літератор. Він віддає належне унікальній гоголівській спостережливості, тонко відчуває характер гоголівського сміху, високо поціновує гоголівське вміння «живописати», робити речі реально відчутними: «Здається, що бачиш наяву його дійових осіб, що жив серед них, бо він знайомить нас із їхніми химерами, звичками, найдрібнішими жестами. Цей гаркавить, інший заїкається, третій присвистує, тому що в нього випав передній зуб».
У повісті «Старосвітські поміщики» Меріме добачав майстерні описи мало знайомого йому патріархального побуту: «Читаючи цю чудову повість, де мистецтво оповідача приховане за простотою викладу, смієшся і плачеш уводночас. Усе в ній правдиве і природне; немає жодної подробиці, що не була б чарівна і не сприяла б загальному враженню».
Повість «Тарас Бульба», на думку Меріме, - це жива і точна картина козацьких звичаїв, у якій М.Гоголь дав яскраві портрети запорожців, котрі вражають і приваблюють своєю незвичайністю. Разом з тим, зауважує дослідник, козаки не списані з натури, а фабула повісті тривіальна і романтична, навіть мелодраматична: романтичність без історизму не вельми шанувалася ним.
Неоднозначно оцінює Меріме і «Ревізора» та «Мертві душі». Цінуючи Гоголя як великого «художника звичаїв», чиї герої нібито діють насправді, Меріме закидає йому і «відсутність плану», і те, що він зовсім не турбується про правдоподібність, загальну композицію Тонко написані сцени в «Ревізорі», вважає Меріме, погано пов’язані між собою: ця комедія – вершина здобутків і вершина недоліків Гоголя. Так само і, високо оцінивши «Мертві душі» за правдиве зображення звичаїв, Меріме не зумів відчути узагальнюючого характеру твору, своєрідності гоголівського гротеску.
З віддалі нинішнього дня можемо казати, що Гоголь лишився письменником, чужим для Меріме і своїми життєвими ідеалами, і своєю творчою манерою. Незважаючи на необ’єктивність багатьох позицій Меріме в оцінці Гоголя, не варто, проте, беззастережно заперечувати і продуктивних моментів його рецепції українського автора.


Комментариев нет: