26.11.15

Райнер Марія Рільке


Життєвий і творчий шлях


https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B5%D1%80_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%A0%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%B5


Рільке і Україна

На межі XX століття вийшли друком твори Р. Рільке, які засвідчили його творчу зрілість. Це були дві збірки — «Книга годин» (1901 — 1905) і «Книга картин» (1902—1906). Чималу роль у появі цих книжок відіграли мандрівки письменника Україною в 1899 та 1900 роках.
 Подорожі Рільке Україною
 В Україну поет приїхав вперше на початку червня 1900 року. Рільке приїхав до Києва і прожив у місті близько двох тижнів. Після столиці він протягом двох місяців мандрував Україною та по Волзі — великій російській річці. Подорожуючи Україною, поет плив Дніпром «в край чудової України». Рільке відвідав Кременчук, від цього міста він потягом поїхав до Полтави. Письменника цікавили не лише українські міста, а й села: він хотів «природу і людей зблизька побачити». Враження від побаченого відбилися у віршах «В оцім селі стоїть останній дім…», «Карл XII, король шведський, мчить по Україні». Останнім пунктом подорожі поета Україною був Харків.
 Об’єкти інтересу австрійського поета в Україні
 Р. Рільке дуже цікавився давніми церквами і соборами, «в яких багато старих картин і дорогоцінних реліквій». Незабутнє враження справила на нього Києво-Печерська лавра, яку він згадає в «Книзі годин» у колі безсмертних творінь людства — Венеції, Риму, Флоренції, Пізи й Троїцько-Сергієвої лаври. Поет познайомився з творчістю Т. Г. Шевченка в російських перекладах, відвідав його могилу у Каневі. Особливий інтерес виник у поета до Київської Русі, до доби козаччини. Рільке познайомився з Остапом Микитовичем Вересаєм, відомим кобзарем, виконавцем українських пісень та дум. Саме його «Пісню про правду і кривду», за виконання якої Вересая неодноразово заарештовували, Рільке використав у своєму творі «Пісня про Правду». 
Відбиття вражень про Україну у творчості поета
 Рільке написав два оповідання з українського побуту — «Як старий Тимофій помирав співаючи» та «Пісня про Правду» (1900). Останній твір був присвячений Україні і просякнутий українським національним колоритом: поет згадує у «Пісні…» про важливі для нашого народу історичні події, згадує відомих історичних осіб (Остряниця, Наливайко, Кирдяга, Кукубенко, Бульба, Голокопитенко, Остап Вересай), розповідає про важливу роль ікон у духовному житті українського народу, відображає звичаї і традиції українців, змальовує чудові картини природи нашої країни, використовує українські топоніми та імена (Київ, Дніпро, Південна Русь, Україна, Запорозька Січ, Петро Якимович, Остап, Олекса, Якилина, Мар’яна).
 Значення подорожі Україною для Рільке та його творчості 
Подорож Україною стала для поета важливим кроком у пізнанні слов’янського світу та його духовних і культурних цінностей. Побачене під час мандрівки стало для Рільке поштовхом до пробудження у ньому нових відчуттів природи та реального світу. Познайомившись з українською природою, нацією, письменник назвав Україну своєю «духовною батьківщиною».
Джерело: http://dovidka.biz.ua/rilke-i-ukrayina/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Хронологічна таблиця


"Орфей, Еврідіка, Гермес"


Перекладач: Микола Бажан

Була це душ копальня дивовижна,- 
у ній, як жили тихих срібних руд, 
тяглись вони крізь тьму. Поміж корінням 
струміла кров, що до людей пливла; 
тяжким порфіром в тьмі вона здавалась. 
Ото й увесь багрянець. 
Там були 
урвисті скелі, і ліси безлюдні, 
і зведені над пусткою мости, 
і той сліпий, великий, сірий став, 
що над своїм глибоким дном повиснув, 
як небо дощове над краєвидом. 
І поміж піль, полога і сумирна, 
виднілася бліда стяга? дороги, 
простелена, мов довге полотно. 

Дорогою цією йшли вони: 

Попереду ішов стрункий мужчина 
в киреї голубій; він нетерпляче 
і мовчазливо в далечінь вдивлявся, 
і крок його жадібно жер дорогу 
великими шматками; в нього руки 
звисали з-під киреї тяжко й хмурно, 
немов забули вже про легкість ліри, 
яка отак була вросла в лівицю, 
як віть троянди у гілки оливи. 
Чуття у ньому начебто двоїлись, 
бо мчався зір, неначе пес, вперед, 
вертався, і спинявся, і чекав 
на повороті ближчому дороги,- 
а нюх і слух позаду залишались. 
Йому здавалось іноді, що він 
вчуває кроки кожного з двох інших, 
які за ним узвозом вгору йшли. 
Проте це тільки крок його лунав 
і вітер ззаду торгав за кирею. 
Та він собі казав: \"Вони ідуть\", 
казав це гучно й до луни вслухався. 
Вони ідуть, але страшенно тихо 
обоє ходять. От якби посмів 
він обернутись (але обертатись 
було йому заказано при ділі, 
яке він майже довершив),- тоді 
побачив би, що йдуть обидва тихі: 

це бог мандрівок і доручень дальніх 
дорожній шлик над світлими очима, 
вперед простерта палиця струнка, 
маленькі крила, що об ступні б'ють, 
і звірена його руці - вона. 
Така кохана,- то її ця ліра 
оплакала за плакальниць усіх, 
аж світ на плач суцільний обернувся, 
де знову все було: і ліс, і діл, 
і шлях, і поле, і ріка, і звір; 
але й в плачливому отому світі 
так само, як над іншою землею, 
і сонце йшло, й зоріло тихе небо, 
плачливе небо в скривлених зірках,- 
така Кохана. 

Тепер вона ступає поруч бога, 
хоч довгий саван заважає йти, 
невпевнена, і ніжна, і терпляча. 
Вона неначе стала при надії, 
не думала й про мужа, що простує 
попереду, не думала й про шлях, 
що приведе її назад в життя. 

Вона в собі вся скупчилась, посмертям 
наповнена по вінця. 
Як плід вбирає солодощі й тьму, 
вона ввібрала в себе смерть велику, 
таку нову, що й не збагнути їй. 

В дівочості новітній, неторка?нній 
вона вже існувала; стать її 
була, немов надвечір юна квітка, 
і так одвикли від звичаїв шлюбних 
у неї руки, що й самого бога 
безкрайно лагідний напутній дотик 
її вражав, немов надмірна близькість. 

Вона уже - не та білява жінка, 
оспівана колись в піснях поета, 
вона уже - не пахощі й не острів 
широкої постелі, бо уже 
вона не власність жодного мужчини. 

Її розв'язано, мов довгі коси, 
і віддано, мов пробуялу зливу, 
й поділено, немов запас стокротний. 

Вона - вже корінь, 
і коли нараз 
її спинив і з розпачем промовив 
до неї бог: \"А він таки оглянувсь\",- 
безтямно й тихо запитала: \"Хто?\" 

А там здаля, при виході у світло, 
стояв хтось темний, що його обличчя 
не розпізнати. Він стояв і бачив, 
як на стезі дороги польової 
печальнозорий бог і посланець 
безмовно обернувся, щоб іти 
за постаттю, яка назад верталась, 
хоч довгий саван заважав іти, 
невпевнена, і ніжна, і терпляча. 

1904



Аналіз вірша


Орфей, який став символом сили музики, мистецтва, кохання, надихнув Рільке на створення поезії «Орфей. Еврідіка. Гермес» в 1904 році.

 У чому головна відмінність вірша від міфу?

      Рільке вибрав для свого твору лише заключну частину - розповідь про те, як Орфей припустився фатальної помилки. Якщо у міфі йде мова про силу кохання Орфея, то у вірші Рільке - про поразку співця: почуття Орфея переконали богів, але не оживили Еврідіку.
 Як поет зображує царство смерті, де перебувають душі померлих?
      Рільке показує дуже сумний ландшафт, урвисті скелі, безлюдні ліси, пустку, сірий став.
 Які відчуття виникають від цього опису?
     Відчуття трагізму, безмежного лиха, безвиході.
 Як зображує поет Еврідіку?
      Це вже не та прекрасна жінка, яку оспівував у своїх піснях Орфей. Смерть накладає на неї страшне тавро - відбирає почуття і пам'ять. Душа жінки настільки відчужена і від коханого, і від земного життя, що у відповідь на слова Гермеса: «А він таки оглянувсь», вона безтямно запитує: «Хто?»
 Як ви розумієте слова Рільке про Еврідіку : «Вона була вже корінь»?
       Це означає, що душа Еврідіки вже не належала земному світу. Вона пішла у землю, як корінь. Але корінь - це не лише смерть, це і життя, бо тільки коріння дає можливість  деревам, рослинам жити. Рільке хотів, мабуть, сказати, що Еврідіка буде знову жити в пам'яті коханого, в його піснях.
 Як ви гадаєте, чому ж Орфей не зміг повернути дружину?
      Намагання Орфея оживити Еврідіку суперечить законам природи. Він намагався порушити порядок речей, згідно з яким життя людини рухається від народження до смерті, а померлі назавжди покидають царство живих.
Тим, що Орфей хоче власною волею воскресити кохану, він намагається подолати межі людських можливостей, зробити те, що під силу лише богам. На жаль, ще ніхто не повертався з світу померлих, і ніхто не може воскресити близьку людину.
    Висновок:
У Рільке античний сюжет про Орфея та Еврідіку наповнюється глибоким філософським змістом. Картина, яку зма­льовує поет, є своєрідним синтезом реального і потойбічного, міфічного і дійсного. Художній світ твору постає надзвичайно драматичним і складним. І лише єдиний образ освітлює цей похмурий світ - образ Орфея, митця, який попри все крокує вперед. Вірш являє собою символічне зображення духовної атмосфери суспільства. Український поет і перекладач М.Орест назвав цей твір «Узагальненим вираженням духовної драми століття». І поразка Орфея, який намагався повернути колесо природного буття у зворотному напрямку, демонструє приреченість ідей, подібних до тих, що панували у духовному житті людей на початку ХХ ст. Досвід Орфея показує необхідність визнання меж людської природи та розуміння того, що людина не владна нав’язувати свою волю світобудові. А для митця лише один спосіб повернути втрачене – шляхом його перетворення на витвір мистецтва, у якому народжується нове життя.     
http://telnova.mk.ua/index.php?s=45&m=114

"Сонети до Орфея"

І

Ось дерево гінке. Як тішить ростом!
Співа Орфей! У вухах спів бринить!
Мовчало все. Але ж в мовчанні прóстім
явивсь початок, знак, новітня мить.

З ясної тиші вийшли звірі, стали,
гніздо, барліг покинувши усяк,
не з хитрощів це сталося однак
і не зі страху в тиші пробували,

а з слухання. І рик, і крик, і гам
в серцях маліли. І де тільки малось 
стояти хатці, щоб це наслухати, –

а щойно ж хижа хіть була на чатах 
при вході, де стовпи собі хитались, –
ти зміг їм на слуху створити храм.


Аналіз вірша


   Яким постає перед нами Орфей?
      Орфей - це співець, який зачаровує своїм співом і рослин, і тварин. Тобто автор у такий спосіб утверджує думку про здатність мистецтва духовно перетворювати світ.
 Сонет починається із зображення дерева, а закінчується зображенням храму. Як ви розумієте ці метафоричні образи?
      Дерево - це життя людини. Це метафора духовної еволюції світу. Це зростання вгору, до духовного життя. Храм - це результат духовного зростання, це найвища духовна цінність. Це той духовний ідеал, до якого повинен прагнути кожен.
 Символами чого є темний ліс, звірі?
     Темний ліс - це бездуховність, це щось жахливе, це світ, де немає гармонії і краси, немає злагоди і порозуміння між людьми. А звірі символізують людство, в якого відсутні духовні цінності. І повернути ці цінності може лише мистецтво, лише спів Орфея.
 Як ви гадаєте, який момент у сонеті є емоційною кульмінацією?
      Емоційною кульмінацією вірша є момент слухання, прислухання, коли весь світ і душа людини відкриваються назустріч прекрасному.             
Висновок:                                                                                   
У цьому сонеті, як і у всій збірці виявляється впевненість Рільке в тому, що збереження гармонії є можливим тільки завдяки жертовній силі мистец­тва й творчій енергії людини. Мистецтво здатне одухотворити світ, звести високий і міцний храм добра й краси. Уособленням мистецтва постає античний Орфей у модерністській інтерпретації поета. Широке використання античної спадщини, модернізація традиційних сюже­тів у творчості Рільке перегукується з естетикою поетів-«неокласиків».
Творчість P.M. Рільке є, певною мірою, свідомою спро­бою синтезу чогось нового зі складників європейської культури: германської, романської і слов'янської. Літературознавець О.Попов писав: «У Рільке є щось таке, чого не знайдеш ні в кого, дивний, суто рільківський образ: вічно зелений кущ у центрі всього, де час зупинився, вінок із гнучкого зілля, і кож­на гілка - це хтось люблячий, а поети - квіти на цій неспалимій купині. Саме любов є тією силою, що робить людину безсмертною і продовжує існування серця світу, попри весь трагізм життя, що його поет пізнав теж доволі. Все це дозволяє спокійніше дивитись і на наш час перетворень».
 http://telnova.mk.ua/index.php?s=45&m=114


Презентація


Ілюстрації до віршів


         Жан Батист Камиль Коро. Орфей, выводящий Эвридику из царства мертвых


Себастьян Вранкс. Orpheus and the Beasts



Эдвард Джон Пойнтер. Орфей и Эвридика


Орфей в аду (Orphée aux Enfers) : Классика : DVD музыка
Фредерик Лейтон. Орфей и Эвридика


Комментариев нет: