24.1.17

Генріх Гейне

Картинки по запросу генріх гейне









Візитівка 

1. Ім'я: Генріх Гейне.
2. Країна: Німеччина.
3. Роки життя: 1797 - 1856.
4. Родина. Батько: Самсон Гейне, дрібний крамар сукна; невичерпно життєрадісний. Мати: Бетті Гейне, дочка відомого лікаря, освічена, начитана, розсудлива.
5. Національність: єврей.
6. Освіта: Дюссельдорфський католицький ліцей (не закінчив), університети Бонна, Геттінгена, Берліна (отримав диплом доктора права).
7. Основні збірки: "Книга пісень", "Подорожні картини", "Нові поезії", "Романсеро".
8. Жанри: ліричний вірш, публіцистична проза, поема.
9. Тематика: тема кохання, природи.


Цікаві факти про Гейне

- Генріх Гейне був далеким родичем Карла Маркса по материнській лінії. Однак вони познайомилися в Парижі в 1843 році і не підозрювали про свою спорідненість. 
- Поет Генріх Гейне одружився на Євгенії Мірат — неосвіченій, грубій і недалекій продавщиці із взуттєвого магазину. Поет залишив заповіт, за яким весь статок переходить Євгенії з однією умовою — вона повинна обов'язково вийти заміж після його смерті. Чому так? За словами письменника, таким чином він буде впевнений, що хоча б одна людина буде шкодувати про його смерть. 
- Після закінчення Дюссельдорфського ліцею, батько помістив Генріха в одну з франкфуртських банкірських контор для вивчення вексельної справи, а потім — прикажчиком в бакалійний склад. Через два місяці Генріх втік додому, після чого батько відправив його до Гамбурга, цього разу до дядька — Соломона Гейне. Завдяки сприянню впливового дядька, Генріх Гейне відкрив комісіонерську контору. Перебуваючи у дядька Соломона, він закохався у свою кузину Амалію. Любов залишилася без відповіді, і всі переживання Генріха знайшли вихід у його віршах — в «Книзі пісень». 
- В останнє десятиліття життя Гейне був прикутий до ліжка, ці вісім років він називав «матрацною могилою» (поет хворів на туберкульоз спинного мозку).


Джерело: http://dovidka.biz.ua/genrih-geyne-tsikavi-fakti/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Характеристика збірки "Книга пісень"


Вірші Гейне 


* * *

Чому троянди немов неживі,

Кохана, скажи мені?

Чому, скажи, в зеленій траві

Фіалки такі мовчазні?

Чому так гірко дзвенить і співа

Жайворонком блакить?

Чому в своєму диханні трава

Тління і смерть таїть?

Чому холодне сонце поля

В задумі похмурій мина?

Чому така пустельна земля

І сіра, мов труна?

Чому мене, мов безумця, в пітьму

Моя печаль жене?

Скажи, кохана моя, чому

Покинула ти мене?



Переклав Л. Первомайський

Паспорт твору

Назва
«Чому троянди немов неживі…»
Збірка
«Книга пісень».
Цикл
«Ліричне інтермецо».
Тема
Кохання(провідна), природи (супровідна).
Головна думка
Через нерозділене кохання природа здається неживою.
Ліричний герой
Помирає через кохання, переживає почуття безвиході, тому не відчуває краси природи.
Художні засоби
Анафора (чому), епітети («фіалки… мовчазні», «холодне сонце»), порівняння («троянди немов неживі», «земля, мов труна»), іронія (остання строфа); питальні речення.





* * *
Коли розлучаються двоє,
За руки беруться вони,
I плачуть, і тяжко зітхають,
Без ліку зітхають, смутні.

З тобою ми вдвох не зітхали.
Ніколи не плакали ми;
Той сум, оті тяжкі зітхання
Прийшли до нас згодом самі.


Перекладач: Максим Стависький 


Паспорт твору

Назва
«Коли розлучаються двоє».
Збірка
«Книга пісень».
Цикл
«Ліричне інтермецо».
Тема
Прощання, розлука.
Головна думка
У кожного своя історія розлуки.
Ліричний герой
Дуже сумний, тому що розлучається з коханою.
Художні засоби
Іронія (перша строфа, складається із штампів), метафора («сум, зітхання прийшли самі»).



* * *
Не знаю, що стало зо мною, 
Сумує серце моє, — 
Мені ні сну, ні спокою 
Казка стара не дає. 
Повітря свіже — смеркає, 
Привільний Рейн затих;
 Вечірній промінь грає 
Ген на шпилях гірських.
 Незнана красуня на кручі 
Сидить у самоті, 
Упали на шати блискучі 
Коси її золоті. 
Із золота гребінь має, 
I косу розчісує ним, 
I дикої пісні співає, 
Не співаної ніким.
 В човні рибалку в цю пору
 Проймає нестерпний біль, 
Він дивиться тільки вгору — 
Не бачить ні скель, ні хвиль.
 Зникають в потоці бурхливім 
I човен, і хлопець з очей, 
I все це своїм співом 
Зробила Лорелей.
 (Переклад Л. Первомайського)

Паспорт твору



Назва
«Не знаю, що стало зі мною…»
Збірка
«Книга пісень».
Цикл
«Знову на батьківщині».
Тема
Згубна сила кохання.
Головна думка
Кохання – складне і незбагненне почуття.
Ліричний герой
Сумує, йому не дає спокою стара легенда.
Художні засоби
Епітети («коси золоті», «дикої пісні», метафори («Рейн затих», «промінь грає»).
Жанр
Балада


* * *

Вмирають люди, і роки

Минають один за одним,

Але не вмирає кохання,

Що в серці живе моїм.

Ще раз подивитись на тебе

І мовити в смертний час,

Обнявши твої коліна:

«Madame, я кохаю вас!»



Переклав Л. Первомайський 




Паспорт твору

Назва
«Вмирають люди, і роки…»
Збірка
«Книга пісень».
Цикл
«Знову на батьківщині».
Тема
Життя минає, а кохання безсмертне.
Головна думка
Стверджується,  що кохання – найвища цінність.
Ліричний герой
Мріє в останню хвилину життя побачити кохану і признатися їй у своїх почуттях.
Художні засоби
Антитеза (вмирають люди – не вмирає кохання), метафора (не вмирає кохання», «кохання…живе»).



* * *

Хотів би я в слово єдине

Вмістити всю душу смутну,

Віддать його вільному вітру —

Нехай би одніс в далину.

Нехай би печаль в отім слові

До тебе моя попливла,

Щоб ти її кожну хвилину

Почути, кохана, могла.

І навіть, коли серед ночі

Заплющиш ти очі ясні,

І тут щоб знайшло моє слово

Тебе у найглибшому сні



Переклав Л. Первомайський



Паспорт твору

Назва
«Хотів би я в слово єдине…»
Збірка
«Книга пісень».
Цикл
«Знову на батьківщині».
Тема
Слово про кохання.
Головна думка
 Кохана повинна чути слова кохання кожну хвилину.
Ліричний герой
Прагне вмістити  своє кохання в одному слові, хоче, щоб це слово почула кохана.
Художні засоби
Епітети («вільний вітер», «душа смутна»), персоніфікація вітру, печалі, звертання до коханої.


* * *

Вечірні промені ясні

По хвилях миготіли,

Біля хатини самітні,

Мовчазні ми сиділи.

Все море вкрили тумани,

Вгорі чайки кружляли,

А сльози милої дрібні

З очей на руки впали.

І я навколішки упав,

На сльози ті дивився,

Ті білі руки цілував

І гірких сліз напився.

Мені сум-туга навісна

Так палить душу й тіло,

Та безталанниця сумна

Мене слізьми струїла.



Переклала Леся Українка


Паспорт твору

Назва
«Вечірні промені ясні…»
Збірка
«Книга пісень».
Цикл
«Знову на батьківщині».
Тема
Побачення закоханих.
Головна думка
Сльози вбивають кохання.
Ліричний герой
Самотній, мовчазний, плаче разом з коханою.
Художні засоби
Епітети: «вечірні промені», «гіркі сльози», «сльози дрібні», «білі руки»; повтор: «сум-туга» (підсилює смутні настрої героя), метафори: «промені миготять», море «тумани вкрили», «білі хатини самітні» (для персоніфікації природи).)

Байки про Гейне

Великий німецький поет Генріх Гейне дружив і часто зустрічався з поетом Моріцем Гартманом, який мав великий успіх у жінок і любив розповідати  йому про свої інтимні пригоди
   Одного разу, в розмові про жінок, Гейне повідомив Моріцу: 
        - А мене сьогодні вранці відвідала одна прекрасна дама, дорогий Гартман. причому це, мабуть, єдина невідома вам дама. 
- О боже, Генріх, я згораю від нетерпіння дізнатися, хто ж ця пані? 
       - Милий мій Моріц, - сказав з лукавою усмішкою Гейне, - це була МУЗА. 
***** 
Одного разу Генріх Гейне зустрівся зі своїм однокашником, який дуже недолюблював євреїв і при кожному зручному випадку допускав антисемітські жарти. 
Знаючи, що Гейне єврей, однокашник, розповідаючи про свою подорож на Гаїті, зауважив: 
       - Знаєш, Генріх, що мене найбільше здивувало, коли я приїхав на Гаїті? 
       - Що ж тебе так здивувало? - Поцікавився поет. 
-          Зд ивувало мене те, що я там не зустрів жодного єврея і жодного осла. 
Гейне насмішкувато подивився на мандрівника і сказав: 
       - Хіба? А що б ти розповів своїм однодумцям, якби ми опинилися 
на Гаїті з тобою удвох? 
***** 
Будучи вже в похилому віці, Генріх Гейне продиктував нотаріусові свій заповіт: «Все своє майно і всі гонорари за майбутні видання моїх творів залишаю своїй дружині за умови, що вона знову вийде заміж». 
- Але навіщо ви ставите таку умову? - Запитав здивований нотаріус. 
- Я хочу, щоб хоч одна людина на землі завжди згадувала мене з великою вдячністю, - відповів поет. 
***** 
У Генріха Гейне якось запитали: хто кращий піаніст - Тальберг або Ліст? 
Поет відразу ж відповів: 
- Шопен! 
***** 
На зустрічі поетів зайшла мова про геніальність в поезії. Один з присутніх на зустрічі поетів запитав у Генріха Гейне: 
- Як ви вважаєте, геніальність - це хвороба? 
- Безумовно! Але, на жаль, це дуже рідкісна хвороба і, на жаль, абсолютно не заразна. 
***** 
Одного разу Генріх Гейне прогулювався в парку, недалеко від свого будинку. на вузькій доріжці, де могла пройти лише одна людина, великий поет зустрів ортодоксального критика, який постійно критикував його вірші. В момент зустрічі одіозний критик грубо заявив: 
- Я ніколи не поступаюся дорогу бездарним і дурним людям! 
- А я навпаки, - відповів Гейне і, посміхаючись, зробив крок убік.                                                
***** 
Як відомо, Генріх Гейне був атеїстом. Під час хвороби поета його відвідав приятель, який, будучи релігійною людиною, довго умовляв Гейне повернутися в лоно церкви і заслужити прощення у Бога. 
- Бог і так мене простить, адже це його ремесло, - відповів поет. 
***** 
Зустрівши у парку двох приятелів, які сварились, Генріх Гейне сказав їм: 
- З двох що сваряться винен завжди той, хто розумніший. 
І обидва приятелі тут же помирилися. 
***** 
Під час званого обіду один з гостей проковтнув рибну кісточку і страшенно злякався. Поруч з цим гостем сидів Генріх Гейне. Поет вирішив заспокоїти гостя і авторитетно йому сказав: 
- Не хвилюйтеся! Це не страшно, так як за 2-3 години ваш організм все перетравить. 
Потім Гейне подумав і додав: 
- Все, крім неприємностей. 
***** 
У Генріха Гейне була одна дуже недалека і настирлива шанувальниця, яка 
часто йому докучала, нав'язуючи своє товариство, свої захоплення і закоханість. 
Дорікаючи поета в тому, що він не поділяє її почуттів, вона сказала: 
- Я віддала вам мої думки, душу і серце. 
- Я це розумію, - з посмішкою жалю відповів Гейне, - але від маленьких 
подарунків незручно було відмовлятися. 
                                                                    ***** 
На дверях свого дачного будинку Гейне повісив підкову, яка нібито приносить щастя. На цю підкову звернув увагу його гість і запитав поета: 
- Невже ви вірите, що ця підкова приносить щастя? 
- Ні, - відповів Гейне, - звичайно, я не вірю, але думаю, що вона приносить щастя навіть тим, хто в це не вірить. 
***** 
На зустрічі Генріха Гейне з друзями обговорювали діяльність дуже плодовитого журналіста N, який постійно публікував свої статті по будь-яким питанням у багатьох журналах і газетах. Гейне, беручи участь у дискусії, сказав: 
       - У цього журналіста матеріал ніколи не вичерпається, так як він пише тільки про такі речі, в яких нічого не тямить. 
***** 
Дружина Генріха Гейне була подругою дуже красивої молодої жінки. А чоловік цієї красуні був близьким другом Гейне. Одного разу Гейне зайшов провідати свого друга і, побачивши його красиву дружину, вирішив зробити їй комплімент: 
- Ви сьогодні дуже добре виглядаєте і викликаєте моє захоплення! 
Красуня була вдоволена увагою знаменитого поета і вигукнула: 
- Милий Генріх, спасибі за ваші добрі слова і почуття, але я ніколи не чула від вашої дружини і моєї подруги, щоб ви їй говорили що-небудь подібне. 
          - Я винен, - відповів Гейне, так як, на жаль, схожий з багатьма чоловіками, які рідко обдаровують своїх дружин компліментами, але дуже стараються сподобатися красивим дружинам своїх друзів. 
***** 
В останні дні життя Генріха Гейне прийшов відвідати його друг і побачив, як дві доглядальниці перекладали хворого поета на іншу постіль:
- Як справи, дорогий Генріх? - Запитав з участю його друг. 
- Непогано, - прошепотів ледве живий поет, - як бачиш, жінки все ще носять мене на руках.


 Штрихи до портрета Гейне
Гейне був трохи нижче серед­нього зросту, худорлявий. У нього був м'який, надзвичайно приємний голос, досить великі, лукаві, повні розуму й життя очі, котрі він у за­палі суперечки зазвичай прижму­рював, красивий, злегка зігнутий і різко окреслений ніс, не дуже ви­соке чоло, світло-русяве волосся і рот, який постійно смикався і найбільше кидався в очі на його витяг­нутому, худому, хворобливо блідому обличчі. Руки в нього були найніжнішої форми, неначе одухотворені, і білі, як алебастр. Уся краса їх виявлялася тоді, коли Гейне у вузь­кому товаристві просили прочита­ти прекрасну рейнську пісню «Коли з тучі місяць світить...» або щось подібне. У таких випадках він зви­чайно піднімався і витягував упе­ред свою тонку білу руку. Вже тоді його світлий настрій духу значною мірою визначався його фізичним са­мопочуттям. Коли він був веселий, це справляло чарівний вплив на ото­чуючих.
Г. Кнілле, 1824
На зріст він був приблизно п'я­ти футів і шести дюймів, йому було
від двадцяти п яти до двадцяти семи років, у нього біляве волосся, бла­китні очі, приємні риси обличчя, струнка постать. Одягнений він у ко­ричневий сюртук, жовті штани, сму­гастий жилет, носив чорну крават­ку, а на голові був зелений кашкет.
К. Аене, 1824

Я була вражена його виглядом, не могла вимовити ні слова. Він лежав на купі матраців, тіло його так висохло, що під ковдрою він здавався маленькою дитиною; очі були заплющені, а обличчя було таким хворобливим, таким висна­женим, які можна побачити лише на зображеннях ессе Ното (лат. «ось людина») якогось старонімецького художника. А. Дуфф-Гордон, 1853

Комментариев нет: