14.2.16

Альбер Камю




Картинки по запросу альбер камю








Цікаві факти про А. Камю


Батько Альбера Камю загинув, коли синові виповнився рік, а мати була напівглуха і безграмотна. Жили вони в бідності, а мати, щоб утримувати сім’ю, працювала спершу на фабриці, потім прибиральницею.
 Альбер закінчив початкову школу з відзнакою. Займався футболом, найчастіше він був воротарем під час футбольних матчів. Але коли в 1930 році у Камю був виявлений туберкульоз, він був змушений перервати освіту і назавжди припинити заняття спортом. 
Після навчання Камю працював приватним вчителем, продавцем запчастин та асистентом в метеорологічному інституті. 
У віці 21 року одружився з дев’ятнадцятирічною і екстравагантною Симоною Ійє. Симона виявилась морфіністкою і за два роки їхній шлюб розпався. 
У віці 27 років Камю одружився вдруге – на Франсіні Фор, яка була математиком та піаністкою. Вона народила йому двійнят – хлопчика Жана та дівчинку Катрін.
 Камю палив все життя. Важко знайти фотографії, де він зображений без цигарки. Навіть свого кота він назвав Сігарет («Cigarette»). 
У 1936 році створив самодіяльний «Театр праці» (фр. Théâtre du Travail), перейменований в 1937 році в «Театр команди» (фр. Théâtre de l’Equipe). dovidka.biz.ua Організував, зокрема, постановку «Братів Карамазових» за Достоєвським, грав Івана Карамазова.
 У 1936-1937 роки подорожував по Франції, Італії і країнам Центральної Європи.
 У 1946 році Камю відвідав Сполучені Штати. Перебуваючи в Нью Йорку, він 20 разів відвідував Центральний зоопарк.
 Біограф Камю Олівер Тодд зазначає, що улюбленою стравою Камю, яку він навіть сам і готував, була маісена – кукурудзяна каша. 
4 січня 1960 автомобіль, в якому Альбер Камю разом з родиною свого друга Мішеля Галлімара, племінника видавця Гастона Галлімара, повертався з Провансу в Париж, вилетів з дороги і врізався в платан неподалік від містечка Вільблевен в ста кілометрах від Парижа. Камю загинув миттєво. Галлімар, який був за кермом, помер у лікарні через два дні, його дружина і дочка вижили. Серед особистих речей письменника були знайдені рукопис незакінченої повісті «Перша людина» та невикористаний залізничний квиток.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/alber-kamyu-tsikavi-fakti/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Творча програма А. Камю


Етап творчості
Античний образ, який символізує етап
Твори
"Цикл абсурду" (розкривається тема абсурдності людського існування, творам притаманний пафос заперечення).
Сизіф.
Філософське есе "Міф про Сізіфа"(1942), повість "Сторонній" (1942), пєси "Калігула"(1944) і "Непорозуміння"(1944).
"Цикл бунту" (твори містять "позитивну програму" - ідею морального опору людини абсурдному світові).
Прометей.
Роман "Чума"(1947), пєси "Стан облоги"(1948) і "Праведники" (1950), філософська праця "Бунтівна людина" (1951).
"Цикл любові" 
Немезида.
Його мали представляти роман "Перша людина", пєса "Дон Фауст", а також філософське есе про античну богиню Немезиду.










Паспорт твору


Назва
«Чума».
Тема
Боротьба людей проти конкретного зла.
Проблеми
Вибір людини в межовій ситуації та особиста відповідальність за цей вибір; моральність та аморальність;   зло, абсурд в житті людини і добро; активне протистояння злу; життя і смерть.
Жанр
Роман-хроніка, роман-притча, роман-міф.
Світи роману
Реальний (епідемія), алегоричний (боротьба з фашизмом), філософський (боротьба із всесвітнім злом).
Герої
Лікар Бернар Ріє,  Жан Тарру, журналіст Раймон Рамбер, службовець мерії Жозеф Гран, отець Панлю, контрабандист Коттар.
Ідея
Утверджується думка, що злу потрібно чинити опір.
Композиція
Епіграф (Д. Дефо: «Якщо можна зобразити ув’язнення через інше ув’язнення, то й можна зобразити будь-який реальний предмет через щось зовсім нереальне»), 5 частин.



Проблема вибору людини в межовій ситуації та особистої відповідальності за цей вибір

За певних умов кожна людина опиняється в ситуації вибору. Одна намагатиметься перехитрити долю, друга удаватиме, що взагалі не помічає проблем, третя почне шукати оптимальні виходи зі складної ситуації. Кожний із цих виборів буде, за філософією екзистенціалістів, свідчити про рівень самосвідомості, моральної чистоти.
А. Камю в романі «Чума» зіставляє різні типи людської психіки. Для кожного з героїв твору настає час прозріння, коли оголюється справжня цінність людського буття, коли вже не залишається жодних ілюзій. Якими ж є герої роману? Який моральний вибір вони роблять? 
Лікар Бернар Ріє
«На вигляд років тридцяти п’яти. Зріст середній. Плечистий. Обличчя майже квадратне. Очі темні, погляд прямий, вилиці випнуті. Ніс великий, правильної форми. Волосся темне, стрижеться дуже коротко. Рот різко окреслений, губи повні, майже завжди стиснені. Скидається чимось на сицилійського селянина — такий самий засмаглий, із синясто-чорною щетиною і до того ж завжди ходить у темному, а втім, це йому пасує».
Син робітника, з дитинства пройшов школу злиднів, присвятив себе служінню людям. Часто бачить смерть, але не ховається, а діє: «Потрібно бути безумцем, сліпим чи негідником, щоб примиритися із чумою».
Чума мало що змінює в думках і способі життя Ріє — він як завше обходить хворих, страждає, коли помирають пацієнти. Лікар стійко й послідовно організовує лікарні, налагоджує карантин, керує санітарними дружинами.
Автор звеличує щоденну, виснажливу, непоказну, негероїчну, скоріше, буденну боротьбу лікаря із чумою. Але в цій щоденній праці — боротьбі за кожну людину — справжній трагічний стоїцизм та героїзм.
Журналіст Раймон Рамбер
Паризький репортер Рамбер, який мав за плечима багато пережитого, включаючи громадянську війну в Іспанії, опинився в епіцентрі чуми випадково. З Ораном його нічого не пов’язувало, десь далеко за морем на нього чекала кохана жінка, спокій, ніжність. «Вибратися будь-що, вибратися із цих чужих стін, із цієї пастки, поставленої долею», — розмірковує Рамбер, одержимий думкою тікати, незважаючи на карантин. Хоч лікар Ріє і розуміє Рамбера, говорячи, що «немає на світі таких речей, заради яких варто було б відвернутися від того, кого любиш», але не допомагає йому. Коли Рамбер усе-таки знаходить можливість вибратися з міста, він раптово відмовляється від наміру втекти й приєднується до роботи санітарних дружин, бо «соромно бути щасливому одному». «Я колись думав, що чужий у цьому місті і що мені у вас нічого робити. Але тепер, коли я бачив те, що бачив, я відчуваю, що я теж тутешній, хочу я того чи не хочу. Ця історія стосується однаково нас усіх», — зізнається Рамбер наприкінці твору. Автор підводить нас до висновку, що людина відповідальна за все, що відбувається навкруги, навіть якщо безпосередньо її це не стосується.
Жан Тарру
Син прокурора, Тарру відрікається від благополуччя, сімейного затишку, чудової кар’єри заради пошуку правди й справедливості. Спочатку він активно втручався в політику, і «не було такої країни в Європі», де б він не брався за зброю на захист знедолених: «Я думав, що те саме суспільство, де я живу, ґрунтується на смертних присудах, отже, борючись проти нього, я борюся з убивством». Але, приєднавшись до революціонерів і втягнувшись у громадянську війну, Тарру стикається з невблаганною жорстокістю. Одного разу йому доводиться бути присутнім під час розстрілу контрреволюціонера. «Ось тоді я й зрозумів, що принаймні протягом усіх цих довгих літ як був, так і зостався «зачумленим», а сам відчайдушно вірив, ніби саме із чумою і борюся. Зрозумів, що я, хай не безпосередньо, але засудив на смерть тисячі людей, що я навіть сам сприяв тим смертям, схвалюючи їх і принципи, які неминуче тягли їх за собою». Юнак запитує себе: «Коли поступитись хоч раз, то де межа дозволеного?» Чи припустимо в ім’я будь-яких благ, нехай найбезкорисливіших і піднесених, що дають усім порятунок від страшних бід, переступати біблійну заповідь «не вбий»? Ставши свідком жахливої епідемії й поведінки людей, що потрапляють в межову ситуацію, Тарру з’ясовує для себе, що «кожний носить її, чуму, у собі», і ніхто не може зробити й кроку, не ризикуючи приректи ближнього на загибель. Тому «здоров’я, непідкупність, чистота — усе це продукт волі, волі, що не повинна давати собі перепочинку», — такого висновку доходить Жан Тарру, який разом із лікарем Ріє виконує роль оповідача. Інші персонажі роману про Тарру говорять як про людину невичерпно сердечну: «З ним можна говорити, бо він справжня людина. Все завжди розуміє». Характеризує Тарру і його діалог з Ріє, який запитав:
— А вас що спонукає вплутуватися в цю історію?
— Не знаю. Очевидно, міркування морального характеру.
— А на чому вони ґрунтуються?
— На розумінні.
«Наступного дня Тарру взявся до роботи і зібрав першу добровільну дружину, за прикладом якої мали створюватися інші».
Священик Панлю
Учений-єзуїт отець Панлю постає в романі не просто служителем церкви, а й утіленням християнського світорозуміння. Для нього Творець воістину всевидящий та всеблагий, і, якщо він допустив чумну біду, то на те була Його воля. У своїх проповідях Панлю закликав заблудлих овець Господніх покаятися: чуму наслано на нечестивий град, що потонув у гріхах, це покарання, що очищає, перст, що вказує шлях до порятунку. «Божий перст відокремить чистих від нечистих, праведних від винних, він — зло, що веде в царство доброти. Від нього не захистить мирська медицина, обранцям слід довіритися провидінню».
Але чума ніби знущається з його тлумачень. Вона милує порочних і вражає безгрішних. Смерть безневинної дитини ставить під сумнів усю теологічну премудрість отця Панлю. Панлю великодушно жаліє «гріховних» смертних. Він долучається до боротьби з епідемією, самовіддано виконує найнебезпечніші доручення.
Коли в самого Панлю з’являються ознаки зараження чумою, від відмовляється від лікування й гине.
Жозеф Гран
Грана постійно переслідують невдачі, він до них уже звик. Він, коли це потрібно, береться до справи: «Чума тут, треба захищатися». Гран добровільно береться вести статистику епідемії і старанно виконує цю нескладну справу, оскільки за віком уже не був здатен на щось важче. І як не дивно, «Гран навіть більшою мірою, ніж Ріє, чи, скажімо, Тарру, утілював ту спокійну мудрість, що надихала дружини в їхній праці»; «Гран — і справді особа не геройська — став у ці дні ніби адміністративним серцем дружини».
Гран — недорікуватий дивак: не вміє скласти прохання, щоб просунутися по службі; не знаходить слів, щоб утримати дружину, і вона йде від нього, утомившись від убогого життя.
Гран пробує себе в царині художньої творчості, але витрачає декілька місяців на те, щоб удосконалити одну-єдину, першу фразу рукопису. Позаштатний працівник мерії Гран уособлює образ «маленької людини» — дивакуватої, але чесної, що самовіддано виконує свою справу.
Коттар
Коттар — темна особа, контрабандист, коли б не чума, його б заарештували. Під час епідемії Коттар розбагатів. Коли епідемія чуми йде на спад, Коттар, передчуваючи погане, дедалі віддаляється від людей і «замикається у своїй дивакуватості»; одного разу ним цікавляться два чиновника, і він утікає від них. Отже, цей персонаж уособлює світ асоціальності, злочинності, бездуховності.

Комментариев нет: