28.2.16

Фанфік за мотивами роману А. Камю "Чума"



Невігластво кожного, хто жив у цьому тихому нині місті, стало поштовхом до продовження життя. Свято перемоги, як відправна точка нового маршруту, залишилося позаду, а зачумленість поступилась місцем звичному плину буднів. Люди повернулися до своїх справ, прибиралися в своїх помешканнях, згадували колишні звички. Вони не розмовляли про втрачене тільки тому, що в цьому не було сенсу. Ніхто не переймався тим, чого й не знав: чума ніколи не зникає повністю. 
На думку доктора Ріє, дане продовження хроніки є виявом його нездатності адаптуватися до життя. Він бачив занадто багато смертей, та не більше, ніж деякі інші жителі, що вже працювали за звичним графіком. Ріє більше не намагався побороти себе, тож брався писати кожного вечора. Вдень його чекали пацієнти зі звичайною застудою чи побутовими травмами, а пізніше – купка чистого паперу, інструмент для письма і думки. 
Провідною темою подальших розділів хроніки стало людське вміння пристосовуватися, що базувалося ще на первісних інстинктах. Зв’язати долі різних персон в єдину хроніку було б надто нерозважливим рішенням, адже чума зникла, поняття індивідуальності знову стало головною тенденцією суспільства. Отож, люди рухались далі, поки Ріє, змирившись зі своїм душевним тлінням, щовечора записував їхнє життя. 
194.., Оран. 
Очікування відповіді на лист дружині змінило Грана в деякій мірі. Він знову взявся за свій роман, що його доктор Ріє спалив ще під час епідемії чуми. Робота була клопіткою, та, на відміну від попередніх спроб, просувала значно скоріше. За місяць Жозеф Гран написав цілу сторінку, заприсягнувшись, що більше ніколи не почне переписувати її знову. Читаючи початок, доктор відмітив, що епітетів стало значно менше, та відмовитись від них зовсім його друг не зміг. Важливо зазначити, що і амазонка перетворилася на провінційну дівчину з великими мріями на майбутнє. 
- Жанна була такою ж, - одно разу почав Гран, коли він і Ріє сиділи в затишному кафе. – Мені здалося, що доцільніше написати саме про таку жінку, популярнішу у наш час. Ні, скоріше ближчу до серця кожному. 
- Я розумію, - коротко мовив Ріє, закінчивши перечитувати нові десять рядків роману. 
- Так, звичайно. А проте, байдуже, які слова в даному випадку будуть правильними. Мені все більше здається, що я ніколи їх не знайду. 
Ця фраза з уст Грана змусила Ріє поглянути на нього здивовано і дещо підозріло. Доктор продовжував вдивлятися в риси, здавалося, пересічного чоловіка, проте тільки зараз йому вдалося помітити зміни. Ті зміни, які не могли б статися без розставання з коханою жінкою і тяжкої чуми. У Ріє промайнула думка, що те прохання Жозефа спалити роман було не таким вже безглуздим, як тоді усім здавалось. 
Лист від Жанни став однією із тих речей, через які життя робить новий поворот у невідомому, та вже іншому напрямку. Згодом вона повернулася назад у місто. Гран не почав добирати слова, щоб виразити свою щиру радість. Як він колись казав, будучи закоханими, він і дружина розуміли один одного без слів. Невже розлука знову розпалила ту іскру, що тьмяніла роками під попелом типового бідного життя? Можливо, та ще більше їх зблизила сама чума, через яку Жанна не випускала чоловіка із обіймів більше декількох годин після зустрічі. 
195.., Оран. 
Сім’я Гран ранньою весною поповнилася близнятами, які стали справжнім дивом і подарунком долі для їхніх батьків. Доктор Ріє, сидячи в комфортному кріслі, тримав в руках останні сторінки роману Жозефа, а сам письменник з батьківською ніжністю колисав на руках немовля. Ще декілька років тому цей недолугий чоловік не міг дібрати звичайний епітет, а зараз здатен розкрити проблеми сучасного суспільства в образі звичайної провінційної жінки. Його почуття до Жанни виражалися лише невдалими спробами написати листа, проте нині вони немов розцвітають поруч один з одним. Тиша не змушує їх ніяковіти, тільки підкреслює таку рідкісну душевну близькість. Звичайно, адже справжньому коханню слова не потрібні.

Гензель Марина, учениця 11 класу

Комментариев нет: