26.2.16

Адам Міцкевич






Життєвий і творчий шлях А. Міцкевича



Сонети 

Буря 

Вітрила зірвано, ревіння, шум завії, 
Тривожні голоси і помп зловісний рик, 
Із рук матросових останок линви зник, 
Згасає сонця диск - і гаснуть з ним надії. 

В тріумфі бурянім, серед шумливих стін, 
Що вгору зносяться в безумній круговерті, 
Ступив на корабель жорстокий геній смерті, 
Як воїн, що іде на приступ між руїн. 

Півмертві там лежать; той руки он ламає, 
А той товаришам прощання посилає, 
Той ревно молиться, щоб гибелі втекти. 

Один лиш із гурта - самотній чужаниця - 
Гадає: щастя той у світі міг найти, 
Хто друзів має ще, хто може ще молиться. 



Бахчисарай 

Великі та німі Гіреїв двір і сад! 
По ганках, що мели покірних баш тюрбани, 
Через потуги трон і любощів дивани 
Літає сарана, повзе холодний гад. 

Повився темний плющ і дикий виноград 
По вікнах, по стіні подобою альтани. 
Руїна - пише тут на мурах гість незнаний, 
Як Валтасарові, на віковічний згад. 

А в залі ще стоїть окраса мармурова: 
Гарему то фонтан. Сльоза його перлова 
Спадає по сльозі і промовля щомить: 

"О де ви, де тепер, любов, могуття й славо, 
Що мали у віках сіяти величаво? 
Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить". 



Гробниця Потоцької 

Зїв'яла ти в краю, заквітчанім весною, 
Трояндо молода, бо линули в імлі 
Від тебе юні дні, злотисті мотилі, 
I спогадів черву лишали за собою. 

Чому так світяться громадою ясною 
Зірки, до польської обернені землі? 
Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі, 
Сліди повипікав огненною сльозою? 

О полько! Як і ти, я вмру на чужині. 
Хай приязна рука мене хоч поховає! 
Тут мандрівці ведуть розмови негучні, 

І вчую я слова, що чув у ріднім краї, 
Поет, складаючи тобі на честь пісні, 
Побачить гроб і мій - для мене заспіває. 


Пілігрим 


Країна розкоші прослалась підо мною, 
Вгорі - блакить ясна, тут - лиця чарівні. 
Чому ж у дальній край так хочеться мені, 
Чом ще за дальшою я плачу давниною? 

О Литво! Шум лісів, породжених тобою, 
Миліший, ніж Байдар всі солов'ї гучні, 
І більше я радів твоїй трясовині, 
Як цим шовковицям з їх ніжною красою! 

На лоні красоти, серед казкових див, 
Чом лину серцем я до молодого ранку, 
До тої, що колись так ніжно полюбив? 

В краю, заказанім для мене, ти, коханко, 
Як ходиш по моїх недавніх ще слідах, 
Чи згадуєш мене хоч іноді в думках? 





Комментариев нет: