3.4.16

Милорад Павич









Біографія М. Павича

Автобіографія

Я письменник уже двісті років. Далекого 1766 року якийсь Павич видав у Будиму збіркувіршів і відтоді вважається в колі письменницької родини.
Народився я 1929-го на березі однієї з чотирьох райських річок о 8.30 ранку під знаком Терезів (що передують Скорпіону), за гороскопом ацтеків — Змія.
Перший раз мене бомбардували, коли мені минав 12-й. Удруге — коли минав 15-й. Між тими двома бомбардуваннями я вперше закохався та під німецькою окупацією вимушено вивчив німецьку мову.
У той час я потай вивчив і англійську від одного пана, який палив запашний тютюн. Тоді ж я вперше забув французьку (потім я забував її ще двічі). Нарешті в одній собачій буді, де опинився, рятуючись від англо-американського бомбардування, один колишній царський офіцер почав давати мені уроки російської мови за книжками поезій Фета й Тютчева: інших він не мав. Сьогодні вважаю, що навчання мов було для мене своєрідним перетворенням у різних чарівних звірів.
Я любив двох Йованів — Йована Дамаскина та Йована Златоуста (Хризостома).
Набагато більше кохань я пережив у своїх книжках, аніж у своєму житті. За винятком того, що триває й досі. Ніч у моїх снах солодко притулялася мені до обох щік.
До 1984 року я був найменш читаним письменником у моїй країні, а від того року й надалі — найбільш читаним.
Я написав роман у вигляді словника, другий — у вигляді кросворда, третій у вигляді клепсидри і четвертий — як довідник для во- рожіння картами таро. Я намагався якнайменше зашкодити людям цими романами. <…> День у день я все менше письменник своїх книг, а все більше письменник майбутніх, які, можливо, ніколи не напишу.
Як не дивно, мої книжки дотепер перекладалися 66 різними мовами. Коротше кажучи, я не маю біографії. Маю лише бібліографію. Критики у Франції та Іспанії зазначили, що я перший письменник ХХІ-го століття, який жив у ХХ-му, коли потрібно було доводити
безневинність, а не провину.
Найбільше розчарування в житті принесли мені перемоги. Пе- ремоги не окупаються. Я знав, що не треба торкатися живих рукою, якою уві сні торкнувся мертвого. Я нікого не вбивав. Натомість убили мене. Задовго до смерті. Для моїх книг було б краще, якби їх автором був якийсь турок чи німець. Я був найвідомішим письменником найупослідженішого народу на світі — сербського народу.
ХХІ століття для мене почалося avant la date, 24 березня 1999 року, коли НАТО впродовж 78 днів бомбардувало Бєлград та Сербію. Відтоді Дунай, на берегах якого я народився, вже не судноплавний…
Гадаю, Господь осипав мене безмежною ласкою, подарувавши мені радість писати, але такою ж мірою й покарав мене, може, саме за цю радість.

Афоризми М. Павича


«Протягом нашого життя ми нерідко опиняємося в раю, але пам’ятаємо тільки вигнання...»

«Коли життя перевертається з ніг на голову, прірва під ногами не стає небом».

«Твоє минуле ховається в твоєму мовчанні, сьогодення – в твоїй мові, а майбутнє – в твоїх помилкових кроках».


«Щаслива любов одного з нащадків може відшкодувати дев’ять нещасних любовних романів предків».

«Думка – свічка, від якої можна запалити чужу свічку, але для цього потрібно мати вогонь».

«У кожного з нас багато майбутніх. Ми вибираємо тільки одне».

Паспорт твору

Назва
«Дамаскин».
Підзаголовок
"Оповідання для комп’ютера та циркуля".
Збірка
«Скляний равлик».
Жанр
Оповідання.
Стиль
Постмодернізм.
Композиція
6 розділів: «Будівничі», «Обід», перше перехрестя: «Третій храм» або «Палац», друге перехрестя: «Їдальня» або «Спочивальня».
Головні герої
Пан Николич фон Рудна, його дочка Атилія, Йован Дамаскин, Йован Лествичник.
Тема
Історія будівництва храмів у Сербії та духовні пошуки головної героїні Атилії.
Ідея
Слід  дбати про «храм душі».
Гріхи необхідно спокутувати , а борги віддавати.
Кохання дивне і непередбачуване почуття.
Проблеми
Проблема духовності і необхідності морального зростання людини, проблема гріховності та спокути.
Риси постмодернізму
Гра з читачем (декілька варіантів прочитання);
 боротьба за читача (створення місцевого колориту за допомогою використання балканських імен, географічних назв та побутових деталей);
 віртульний історизм (використання мотивів візантійської та поствізантійської культури (храми давньогрецького зразку, міфи))
Художні засоби
Розгорнуті метафори, схожі на барокові («Цими звуками я поливаю квіти в садку під вікнами»),
 парадоксальні портрети (Йована Дамаскина та Йована Лествичника), 
 каталогізація, плетення словес (імена будівничих, географічні назви, речі), 
 іронія («прикро забурчало в животі»), 
гіперболи ( в Атилії так багато відчуттів, що їх потрібно забувати не «пудами чи кілограмами, а тоннами»),
 афоризми («Якщо хочеш довго і щасливо прожити на землі, не щади себе ні в чому»),
 епітети, порівняння та ін.
Символи
Стіл - священне місце в домі, за яким читали молитви, їли і т.д.
Небо – у багатьох народів означає «число», «гармонія», «середина», «порядок», «пуп», «життя»;
 Сонце – центр світу, джерело життя, небесна духовність (в українському народному мистецтві зображувалося з вінком, у вигляді княгині, панни, матері);
 Місяць – нічне Боже око, «молодик» (на нього замовляли на щастя і добробут).
Корабель - символ досягнення мети.
30 поворотів ключа у замку – 30 сходинок «Лествиці», щоб відкрити спальню і знайти подальший шлях, треба пройти 30 сходинок духовного зростання.
Ключ символізує безпеку; у гербах міг означати підкорення.
Циркуль—символом космічного ладу і запланованої дії.  
Ріка, яку бачить з вікна спальні Атилія, - новий шлях, новий період у житті.
Собака—  символ  відданості або сторож.
Перехрестя доріг – символ відкритості, знак вибору.
Хрест —  універсальний серед простих символів. Він відображує орієнтацію у просторі, дає точку пересічення двох напрямків, об’єднання багатьох систем в ціле, відповідає людській фігурі з простертими убік руками. У багатьох культурах уява про світобудову пов’язана з хрестом. Горизонтальна лінія хреста символізує жіноче начало, землю, матерію, вертикальна – чоловіче, творче начало, небо і дух. Горизонталь – це час, вертикаль – вічність, точка, в якій вони перетинаються, є джерелом енергії.
Храм не тільки назва сакральної будівлі, а й символ святилища, в якому людина очищається та наближається до Бога.  У християнстві людина сприймається як «храм Бога». Храм відтворює будову світу.

                                                                  

Комментариев нет: