25.12.16

Акмеологія: вищий ступінь індивідуального розвитку

 .

АКМЕОЛОГІЯ: ВИЩИЙ СТУПІНЬ ІНДИВІДУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

З самого початку культурного розвитку цивілізації висловлювалася ідея про те, що в розвиткові людини є деяка вершинність, вищий ступінь досконалості. Філософи та вчені в усі часи прагнули поєднати дві ланки одного задуму: знання про людину та її розвиток, іншими словами – перетворення особистості у нову – вищу якість.
«З чим людина приходить у цей світ, що вона створює в ньому та що залишає, уходячи? Відповіді на ці питання, по суті, визначають координати людського життя. Однак вони не охоплюють своїми визначеннями того, що зазнає в цьому житті людина, що вона долає та що перемагає», – писав видатний психолог С.Л.Рубінштейн у своїх щоденниках-коментарях до останньої праці свого життя «Людина та світ» [14]. Ці слова могли б стати програмою нового напряму у сучасній науці про людину – акмеології.

Феномен «акме» та його головні характеристики
Акме – орієнтація на життєвий успіх та розвиток творчого потенціалу, досягнення вершини у розвитку людини. Це багатомірний стан людини, який завжди фіксує, наскільки вона відбулася як громадянин, як спеціаліст у якійсь певній області діяльності, як член родини.
«Akme» походить від слова «ахis» (вістря) і означає – «пік, вершина, вищий ступінь чого-небудь, цвіт, квітуча пора».
 «En akmy einal» (бути в акме) означає «бути в повному розквіті сил, на вищому ступені розвитку».
Іще в 20-х роках ХХ століття психологами було визначено суб’єкта як центр організації буття, розкрито її здібності саморозвитку, самовизначення, самовдосконалення; показана не рядоположна, а центральна позиція людини у світі. У якості основної ознаки суб’єкту виокремилася здатність вдосконалення, можливість досягнення людиною вищого оптимального рівня свого розвитку, ідеалу.
С.Л. Рубінштейн неодноразово протягом свого життя звертався до поняття «вершини» життя. Іще зовсі молодим, розмірковуючи про вченого М.М.Ланге, він пропонує розрізняти різні типи людей – тих, хто лише зрідка підіймався на вершини життя і в цих досягненнях вичерпав усі сили та потенціал своєї особистості, і тих, які, досягаючи цих вершин, зберегли в собі величезні, іще нереалізовані можливості, особистість яких не виміряєш здійсненною ними працею. Тут ставиться дуже важлива проблема не кінцевості вершини, а співвідношення вершини як досягнутого людиною максимуму та її ще не повністю реалізованих при цьому можливостей, творчого невичерпного потенціалу. Удруге С.Л.Рубінштейн звертається до осмислення цієї проблеми у своїх щоденниках, написаних перед смертю. Він пише, що в його житті було чимало труднощів та спадів, але в цілому воно усе йшло вгору. Люди, які досягають своїх вершин у більш ранні роки, можуть потім протягом усього наступного життя користуватися плодами осягненого; у цьому їх велика перевага. Ті, життя яких іде угору, так що вершина їх досягнень протягом більшої частини життя іще десь попереду, не мають цієї переваги. Їх життя менш виграшне, але в ньому проте є щось піднесене, незрівнянне почуття постійного сходження [2]. У цих роздумах містяться цінні аспекти: думка, що вдосконалення та самовираження людини є процес постійного сходження, а не точка, не результат. З цього моменту методологія розвитку особистості перестала зводитися до руху по горизонталі, до стадіальності. Відкрилась «вертикаль» у розвитку людини, її висхідний характер.
Так зявилась потреба введення поняття «акме» – переходу всієї системи «людина», її зміна на оптимальний, тобто більш високоорганізований стан. Наскільки високою виявляється ця «вершина», наскільки вона змістовно багатогранна та багата, наскільки соціально великі та новаторські результати діяльності людини при досягненні акме, це, звичайно, залежить від особливостей життєвого шляху, який пройшла людина до свого Олімпу.
Людина – носій універсальних ресурсів: статусно-рольових, ціннісно-смислових, духовних. Протягом свого життя вона повинна максимально розкрити та реалізувати свої природні задатки та здібності. Усі сторони зрілості людини: фізична, психічна, особистісна – пов’язані між собою, але людина не досягає всіх вершин одномоментно. «Акме» спортивних досягнень може не співпадати зі зрілістю міжособистісних відносин, а вершини наукових досягнень не завжди приходяться на пік здоровя та под. [11]. Характеризуючи життєві позиції особистостей, К.А.Альбуханова використала образне порівняння, згідно з яким «одні люди йдуть по життю пішки, інші рухаються поїздом, а треті – літаком» [2].
Термін «акме» витлумачується неоднозначно. У одних випадках автори, говорячи про «акме», мають на увазі пік здоров’я людини, або пік у розвитку його як особистості, або пік, коли діяльність її як суб’єкту знаходить своє вираження у максимально можливому для неї та одержуваному матеріальне або духовне втілення конкретному результаті її творчості. При цьому акме, яке досягається людиною, виявляється обмеженим невеликим часовим проміжком.
Друга група дослідників, висвітлюючи проблему «акме», має на увазі більш довгий період у житті дорослої людини, коли як особистість вона найбільш громадянськи активна та разом з тим творчо і продуктивно реалізує свій професіональний потенціал у головній для себе області праці.
Нарешті, є дослідники, наприклад М.О.Рибніков, Б.Г. Ананьєв, А.А.Бодальов, Н.В.Кузьміна та ін., які термін «акме» включають у назву розділу науки про розвиток людини в онтогенезі. Саме вони науку, яка комплексно вивчає розвиток дорослої людини, назвали акмеологією, спеціально та наполегливо підкреслюючи при цьому, що як раз на щаблі дорослості людина звичайно проявляє себе як зрілий індивід, багата своїми зв’язками із дійсністю особистість та як активний діяч, професіонал. А вершини, на які підіймається у своєму індивідуальному, особистісному та суб’єктному розвиткові доросла людина, представники цієї наукової школи зазвичай називають кульмінаціями або інколи оптимумами. Деякі дослідники ці піки або оптимуми називають малими «акме» або мікроакме, які передують досягненню людиною великого «акме», або макроакме.
Як протилежність справжньому «акме», в якому знаходить вираження найвищий рівень розвитку людини, що проявляється у оптимальному для неї стані здоровя, неординарних для неї вчинках та діяннях, у деяких людей може спостерігатися псевдоакме, не бути дійсного, справжнього «акме» [2].
Досягнення «акме» – результат взаємодії багатьох об’єктивних та суб’єктивних умов та обставин у житті людини. Талант, здібності, фізичне та психічне здоров’я можуть бути розглянуті як суб’єктивні фактори, а умови виховання, навчання, якість освіти та ін. – як об’єктивні фактори цього процесу [11]. У не меншій мірі кількісно-якісні показники «акме» визначаються тим, який у людини утворився світогляд, сформувався загальний та спеціальний інтелект, яке моральне ядро склалося.
Акмеїчна особистість – особистість, провідною потребою та домінуючою життєвою цінністю якої виступає прагнення розкрити себе по-максимуму.
Прогресивна складова культури земної цивілізації базується на прагненнях та досягненнях творчої самореалізації конкретних людей. Про вираженість ознаки акмеїчності людини у різноманітні часи ми судимо по таких визначних іменах як Аристотель, Леонардо да Вінчі, Л.Толстой, М.Кутузов, С.Саровський, М.Пирогов, Н.Тесла, А.Ейнштейн та ін. Їх безсмертні творіння, справи та слід підтверджують виключну важливість досвіду особистостей, які йдуть шляхом свого покликання. Вірність місії – стратегічній смисловій меті, самовідданість, працелюбність та професіоналізм забезпечили їм досягнення власних вершин та зробили помітний внесок в загальнолюдську скарбницю.
Усім видатним людям властивий набір певних якостей, серед яких:
- особиста значимість загальнолюдських цінностей;
-  захоплення своєю справою;
- креативність;
- самостійність;
- працьовитість;
- завзятість;
- упевненість у собі та своїй меті;
- велич вдачі.
У кожної людини є своє «акме», кожен може стати видатним, якщо дуже в це вірить та завзято йде до своєї мети, до свого «акме».

Акмеологія як наука про вершинні досягнення людини.
Акмеологію визначають як науку про вищі досягнення в життєдіяльності та розвитку дорослої людини у період її фізичної, інтелектуальної та моральної зрілості у межах від 18 до 60 років. По суті, це не окрема галузь наукового знання, а комплекс наукових дисциплін, об'єктом яких є людина в динаміці самоактуалізації її творчого потенціалу, саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах професійної діяльності, у тому числі в освіті.
Акмеологія намагається відповісти на питання: як активізувати себе, як домогтися в житті успіху? Як досягти «акме» – вершини своїх можливостей? У чому полягає сенс життя? У чому призначення людини? Де особиста істина і свій шлях, і як їх знайти?
Людина, яка хвилює акмеологію, постає крізь її предметно-цільову призму як вища цінність природи та головний пріоритет і творець суспільства.
Акмеологічність пронизує всі історію людини. Наукові передумови акмеології були розроблені ще у 144 р. до н.е. представником Олександрійської школи Апполодором, який, розвиваючи вчення про «акме», позначив вищу крапку розвитку людини як кульмінацію діяльності та увів латинське визначення άæμη (акме) як floruit (розквіт). При цьому під «акме» мався на увазі такий стан індивідууму, за якого досягається вищий результат його діяльності («зоряний час»), а не процес руху до цього стану.
Поняття акмеології як науки про розвиток зрілих людей у 1928 р. ввів доктор психологічних наук М.О.Рибніков.
У середині ХХ ст. видатний російський психолог Б.Г. Ананьєв знайшов акмеології місце в системі наук про людину. «Акме» ним визначалося як період активного розвитку та оволодіння повним комплексом соціальних та професійних функцій дорослої людини.
Другий напрям у розвитку акмеології представили праці Н.В. Кузьміної, що вивчали вплив здібностей дорослої людини на міру продуктивної діяльності при досягненні результату [13].
Як самостійна наукова дисципліна акмеологія почала формуватися в 90-ті роки ХХ століття. О.О.Бодальов та О.О.Дергач створили першу кафедру акмеології та психології професійної діяльності при Російській Академії державної служби, сформували науковий колектив із відомих психологів, філософів та соціологів – академіка РАО К.А. Альбуханової-Славської, Є.О.Клімова, докторів наук О.С.Анісімова, О.О.Асєєва, М.М.Зазикіна, І.М.Степанова та інших учених, які здійснили науково-методичне обґрунтування предмету акмеології [13].
Паралельно у Санкт-Петербурзі, під керівництвом члена-кореспондента РАО Н.В.Кузьміної, академіком О.О.Дергачем та доктором психологічних наук О.М.Зимічевим у 1992 р. було створено та зареєстровано перший науковий заклад Російська Академія Акмеологічних Наук та в 1995 р. перший навчальний заклад – Санкт-Петербурзька Акмеологічна Академія (нині – Санкт-Петербурзький інститут психології та акмеології).
Акмеологія першою прийняла на себе роль того «інтегратора», який взяв на себе відповідальність вивчати, розвивати та оптимально сприяти цілісному самовираженню соціального суб’єкта [1].
На початок ХХІ століття визначений предмет та завдання акмеологічного напряму, зроблено філософське обґрунтування акмеології як науки, опубліковано десятки монографій, створений науково-практичний журнал «Акмеологія», випускається збірка наукових статей «Акмеологія», написані підручники та навчальні посібники, створені кафедри психології розвитку та акмеології. Почався етап практичного застосування акмеологічного знання та акмеологічного методу.
Згідно з паспортом спеціальності ВАК, акмеологія відноситься одночасно до педагогічної та психологічної галузей наук.
Об’єктом акмеологічних досліджень є особистість, яка прогресивно розвивається, самореалізується в конкретному виді діяльності і досягає в цій діяльності вершини професіоналізму [8].
Предметом вивчення акмеології стає феномен «акме».
Розробляється понятійний апарат акмеології, до якого включаються терміни «акмеологічний простір», «акмеологічні принципи та закономірності», «акмеологічні інваріанти розвитку», «акмеограма» та ін.
Важливе значення для акмеології мають її генетичні взаємозв’язки з філософією, загальною психологією, психологією розвитку, конфліктологією, правом, політологією, педагогікою, людинознавством, суспільствознавством та іншими суспільно-гуманітарними науками. «Кореневою системою» психологічного знання для акмеології є такі розділи психології, як диференціальна, вікова, соціальна та педагогічна, а також психологія праці, психологія творчості, психологія управління, психологія особистості, психологія обдарованості та ін.
Акмеологія як наука ділиться на фундаментальну (базову) акмеологію та прикладну (галузеву) акмеологію (класифікація Н.В.Кузьміної).
Фундаментальна акмеологія розглядає людину як цілісну систему. Її предмет – закономірності, умови, фактори, стимули самореалізації творчих потенціалів зрілих людей на шляху до вершин продуктивності та професіоналізму у творчій діяльності в нових умовах протягом життя та професійної діяльності суб’єкта.
Прикладна акмеологія розглядає шляхи досягнення результату в конкретних галузях наукового знання, таких як професійна, управлінська, політична, військова, педагогічна, медична акмеологія та інші [13].
Завданням акмеології є з’ясування характеристик, які повинні бути сформовані в людини у дошкільний період, у молодшому шкільному віці, у роки отроцтва та юності, щоб вона у всіх відношеннях змогла успішно проявити себе у період зрілості.
Сьогодні вчені різних галузей багато говорять про компетентності, якими повинна володіти людина. Дослідники акмеології виділяють поняття «акмеологічна компетентність», під якою розуміють інтегральну готовність і здатність зрілої особистості будувати свій поступовий психічний та професійний розвиток із постійним ускладненням завдань і зростанням рівня досягнень, котрі найбільш повно реалізують психологічні ресурси, які має людина.
Акмеологічна компетентність, як і будь яка інша компетентність, включає знання, вміння, якості особистості, а саме:
- акмеологічні знання, тобто обізнаність, поінформованість про те, які досягнення можливі у сфері психічного, професійного розвитку, їх рівні, варіанти;
- акмеологічні уміння – прийоми, способи, технології досягнень у сфері психічного розвитку та професійній сфері, прийоми розрізнення, оцінювання різних видів «акме»;
- акмеологічні якості особистості, які забезпечують рух людини до намічених досягнень; до цих особистих якостей відносяться перш за все акмемотивація та акмездібності.
Актуальність та затребуваність акмеології, не дивлячись на бурхливі дискусії навколо неї, цілком очевидна, адже вона інтегрує все краще у людинознавстві.

Педагогічна акмеологія.
На рівні технологій відбувається «зустріч» акмеологічного та педагогічного світів. Акмеологія просто не може обійтися без педагогічного супроводу. Так само педагогіка потребує на акмеологічні інструментарії.
Педагогічна акмеологія – новий науковий напрямок, предметом вивчення якого є професійне становлення педагога, досягнення ним вершин у професійній діяльності, шляхи й способи удосконалювання як професіонала.
Одне з центральних понять педагогічної акмеології – поняття професіоналізму педагога. Професіоналізм педагога – це інтегральна характеристика педагога, яка передбачає володіння ним видами професійної діяльності та наявність у педагога професійно важливих якостей, які забезпечують ефективне вирішення професійних педагогічних завдань з навчання та виховання дітей і дорослих [2].
Високий професіоналізм – це не просто знання, вміння та навички, але завжди і пристрасть, життєвий порив особистості. Професіонал у сучасному значенні слова – це насамперед прагнення особистості представити світові своє «Я» (складові його смисли) через «ділове поле» тої або іншої соціальної діяльності, зафіксуватися (визначитися) у її результатах [2].
І.Д. Багаєвою, Е.А. Клімовим, В.А. Семиченко, Н.В.Кузьминою розроблено і науково обґрунтовано модель професіоналізму педагогічної діяльності.
Поняття професіоналізму охоплює три сторони праці: професійну діяльність, професійне спілкування, особистість професіонала.
Професійна діяльність відображає результат та процес праці, значимість її продукту для соціуму, використання сучасних технологій. Професійне спілкування характеризує клімат, атмосферу праці, які багато в чому визначають її ефективність. Особистість професіонала визначає ціннісні орієнтації, внутрішній сенс, професійний менталітет людини праці.
Перша сторона професіоналізму педагога – педагогічна діяльність – включає в себе:
- знання про сутність праці вчителя, про психологічні та вікові особливості учнів, про зміст шкільних програм тощо;
- педагогічні вміння: вміння вивчати педагогічну ситуацію та ставити адекватні педагогічні завдання; вміння відбирати, групувати та оновлювати навчальний матеріал, вміння вивчати учнів (їхню пам'ять, мислення, увагу та ін.), стан навченості та вихованості учнів, прогнозувати їх зону ближнього розвитку; вміння відбирати та комбінувати методи, засоби та форми навчання та виховання, адекватні здібностям та можливостям учнів, інноваційні вміння, як пошук нових педагогічних завдань, способів (технологій); вміння ставити проблеми та проводити дослідження, експериментувати та ін.;
- професійні педагогічні позиції: предметник, методист, діагност, майстер, новатор, дослідник, експериментатор та ін.;
- професійна ерудиція та обізнаність;
- педагогічне мислення (як здатність до аналізу педагогічних ситуацій та прийняття педагогом педагогічного рішення з урахуванням особливостей учнів);
- педагогічна інтуїція (як швидке одномоментне прийняття педагогічного рішення з урахуванням передбачення розвитку ситуації без розгорнутого усвідомленого аналізу);
- педагогічна імпровізація (як знаходження несподіваного педагогічного рішення та його втілення);
- педагогічна спостережливість (як розуміння сутності педагогічної ситуації за зовнішньо незначними ознаками);
- педагогічний оптимізм (як підхід до учнів з оптимістичною гіпотезою, з вірою в їх можливості);
- педагогічне прогнозування (як вміння передбачати поведінку учнів, проглядати їх та свої складності).
Друга сторона професіоналізму педагога – педагогічне спілкування (комунікативна компетентність) – містить:
- знання про завдання та засоби спілкування, про педагогічну етику;
- педагогічні вміння: вміння ставити широкий спектр загальних завдань та гнучко їх перебудовувати в ході спілкування; використання демократичного стилю та відкритої позиції у спілкуванні; вміння вивчати та оцінювати досвід колег, брати участь у педагогічній співпраці; проектування нової професійної середи, створення нових форм ділового та творчого спілкування; забезпечення взаємопізнання, взаєморозуміння, взаємокорекції у сумісній діяльності; створення умов для мобілізації резервів психічного розвитку учасників сумісної діяльності; раціональний розподіл функцій та ролей у сумісній трудовій діяльності; використання широкого спектра комунікативних технік, що виключають маніпулювання іншими особами; безконфліктна співпраця з колегами; забезпечення позитивного психологічного клімату у професійній діяльності та ін.;
- професійні педагогічні позиції: гуманіст, «психотерапевт», актор, учасник та суб’єкт педагогічної співпраці;
- педагогічна емпатія, співпереживання;
- педагогічний такт (як розумна міра у виборі впливу на учнів з урахуванням умов та можливостей учасників спілкування);
- педагогічна чутливість;
- емоційна саморегуляція;
- дотримання професійної етики, норм та мови спілкування, прийнятих у даному професійному середовищі.
Третю сторону професіоналізму педагога – особистість професіонала – складають:
- професійні та педагогічні позиції: самодіагностика, усвідомлена індивідуальність;
- проектування себе як професіонала, вміння побудувати оптимальний сценарій свого професійного розвитку та слідувати ним;
- максимальне використання людиною своїх можливостей та їх компенсація;
- вироблення індивідуального стилю професійної діяльності як поєднання професійних завдань та способів діяльності, що відповідають можливостям людини;
- здатність максимально мобілізувати свої можливості, сконцентрувати зусилля;
- адекватність та економічність поведінкових професійних дій, блокування трудової діяльності у випадках перевищення людиною своїх можливостей;
- вміння поєднувати високу мобілізованість та концентрацію зусиль у праці з урахування можливостей, попереджувати перенавантаження;
- здатність підтримувати задоволення працею, позитивне відношення до себе як професіоналу;
- використання кожної нової можливості для професійного вдосконалення, висока чутливість до нових можливостей, відповідальність особистості за невикористаний шанс;
- здатність до вироблення індивідуального професійного оптимуму;
- обізнаність про світ професій та необхідних якостей особистості;
- усвідомлення багатовершинності свого професійного розвитку, можливості досягнення успіху на різних рівнях та в різноманітних формах діяльності та спілкування;
- володіння прийомами побудування індивідуальної програми руху до вершин професіоналізму, складання акмеограми [2].
Професійне «акме» – це психічний стан, який означає високий рівень для людини в його професійному розвиткові, що випадає на даний відрізок часу. Кожна людина протягом життя може досягати професійних «акме» різного ступеня суспільної та особистісної значимості.
Суспільно та об’єктивно значущі професійні «акме» – це високий рівень професійних досягнень конкретної людини, визнаний професійною громадою як соціально прийнятий результат, що помітно перевищує нормативний рівень. Такого роду результати праці означають зазвичай рівень професійної майстерності та перехід від неї до рівня професійної творчості, коли людина виходить за межі професійного досвіду, включаючи до професійної діяльності нові завдання, нові прийоми та технології, досягає принципово нових професійних результатів, вносить свій індивідуальний творчий вклад у досвід професії. Суспільно значимі професійні «акме» можуть представляти собою видатні досягнення (теоретичні концепції та відкриття) або включати окремі творчі знахідки, передовий досвід новатора. У людини поряд з великими досягненнями можуть мати місце і спади, паузи у творчості, низькі результати, слабкі  місця у діяльності, але про професіоналів судять зазвичай за тими найвищими результатами, які вони досягали.
Особистісні, суб’єктивно значимі професійні «акме» – це достатньо високий рівень професійних досягнень конкретної людини, що помітно перевищує раніше досягнені нею результати. Ці досягнення часом непомітні для професійної громади та не визнані нею, проте усвідомлюються самою людиною як максимально можливий для неї в даний відрізок часу рівень професіоналізму.
Індивідуальні суб’єктивно значимі професійні «акме» означають мобілізацію зусиль людини, перемогу над собою, перевищення людиною своїх попередніх професійних результатів, досягнення нового для себе рівня професіоналізму, здатність людини надати своєму професійному розвиткові прогресивного характеру сходження. Хоча суб’єктивно значимі професійні «акме» не завжди визнаються професійною громадою як важливі для професії досягнення, та все ж для конкретної людини важливий коже крок та підйом у роботі.

Акмеограма педагога.
Важливим засобом оцінювання та стимулювання професійних акме є акмеограма.
Акмеограма педагога – це документ, в якому відображена індивідуальна «траєкторія» сходження даного конкретного педагога до вершин професіоналізму, програма переходу від одного рівня професіоналізму до другого, більш високого.
Акмеограма може включати: мету (кінцеву та проміжну); вибір моделі розвитку; визначення акмеологічних технологій; можливі індивідуальні показники професіоналізму, що плануються як результати розвитку. Акмеограма педагога є засобом досягнення педагогом власного професійного акме, а також засобом самоконтролю за цим рухом.
Акмеограму педагога доцільно співвіднести з професіограмою педагога.
Професіограма – це документ, в якому зафіксовані вимоги до професійної діяльності та до особистості спеціаліста, необхідні для досягнення людиною суспільно заданого результату, соціально прийнятної якості продукту праці. У професіоналізмі розкриваються необхідні професійні завдання, засоби, прийоми та технології, результат праці, а також бажані якості особистості робітника.
Професійні досягнення, що проявляються у професійній майстерності та творчості,  зручно аналізувати та оцінювати за допомогою професіограми, а професійні досягнення, що означають творчість людини по відношенню до самої себе – за допомогою акмеограми.
У професіограмі відображається перелік соціально схвалюваних професійних завдань, професійних прийомів та технологій, а також перелік бажаних для даної професії якостей особистості спеціаліста. Акмеограма педагога виявляє шляхи просунення педагога до більш високих рівнів професіоналізму. Тому  акмеограма може включати в свою структуру завдання професійної досконалості педагога (наприклад, оволодіння новими методами навчання, вироблення свого індивідуального стилю тощо), способи та прийоми оволодіння цим новим рівнем професіоналізму (наприклад, відвідування та аналіз уроків своїх колег, аналіз своїх педагогічних прийомів та результатів навченості учнів та ін.), строки досягнення нових, більш високих результатів.
Досягнення більш високих рівнів професіоналізму планується в акмеограмі через оволодіння певними видами педагогічної діяльності та розвиток нових професійно важливих якостей:
– створення особистісно-гармонійного професійного іміджу та «Я-концепції», тобто активізація професійно-особистісних якостей, які сприяють самоствердженню, відокремлення власних поведінкових моделей, ціннісних установок, оволодіння системою засобів, методів, механізмів саморегуляції, що сприятимуть самовдосконаленню та самореалізації себе як особистості;
– організація особливого акмеологічного середовища, у якому розвиток професіоналізму педагога є цінністю, традицією, вимогою, реальністю та ідеалом;
– утвердження власної акмеологічної позиції, тобто орієнтація на досягнення високих результатів у власній професійній діяльності за умови дотримання морально-правових норм поведінки й духовно-моральних цінностей;
– розвиток інноваційного творчого потенціалу педагога як у курсовий, так і в міжкурсовий період, готовність започатковувати нові технології і підходи до вирішення педагогічних завдань, створювати авторські науково-методичні розробки, узагальнювати та розповсюджувати передовий педагогічний досвід;
– самоосвітня діяльність педагога як важливий показник якості освіти, готовності до самонавчання та самооцінки, важливий критерій життєтворчості;
– складання плану самовдосконалення: вивчення передового досвіду колег, проведення відкритих уроків, самоаналіз уроків, обговорення відвіданих уроків, участь у конкурсах тощо;
– самореалізація власного творчого потенціалу, яка відображає можливості педагога в повній мірі презентувати свої можливості та застосовувати їх у процесі продуктивної діяльності;
– поповнення власного професійно-педагогічного арсеналу інтерактивними формами та методами навчання, як-от: урок-тренінг, урок-дослідження, урок-фантазія, урок-пошук, урок-мандрівка, урок-майстерня, урок-діалог та ін.;
– розвиток корпоративної культури, тобто участь у колективних та групових інноваційних формах роботи, як-то: співпраця у творчих групах, науково-дослідній діяльності, організація консультативно-методичних груп, педагогічні чи психологічні тренінги, участь у форумах щодо розробки актуальних проблем, методичних фестивалях, панорамах, презентаціях, у діяльності Шкіл (Школа молодого вчителя, Школа передового педагогічного досвіду, Школа професійної майстерності, Школа молодого методиста), методичних дискусіях, методичних аукціонах, методичних діалогах, проблемних столах, педагогічних консиліумах тощо;
– складання плану-проспекту самовиховання, удосконалення методів, прийомів і форм навчально-виховної взаємодії з учнями; вироблення індивідуально-творчого стилю роботи;
– розробка власної самопрезентації, укладання творчого портфоліо вчителя – колекція власної бази кращих сценарію уроків, цікавих прийомів, знахідок, засобів наочності, дидактичних матеріалів, продуктивних педагогічних технологій, що відображають зусилля вчителя, успіхи або досягнення з тієї чи іншої проблеми, індивідуальної творчої теми;
– підвищення загальноосвітнього й культурного рівнів: відвідування кінотеатрів, театрів, музеїв, виставок, читання літератури, преси; знайомство й спілкування з цікавими людьми, творчими особистостями, колегами-однодумцями; наявність хобі тощо [10].
Складання акмеограми дозволяє педагогу, досягнувши стану осмислення, почати рух до стану усвідомленості, тобто накопиченню конкретних знань та осягненню в професії, а в фіналі здійснити перехід у стан умілості, здійсненності того, що усвідомлено.

Аксіологічні аспекти (ціннісні орієнтири) професіоналізму педагога.
Стан зрілості та високий професіоналізм не зявляються у людини несподівано та одразу. На них «працює» все попереднє життя людини. Не тільки від природної схильності, але і від уже прожитого життя у більшій мірі залежить, з яким запасом фізичної міцності підійде людина до щабля зрілості, які ціннісні орієнтації та відношення складуть ядро її особистості.
Педагогічний процес завжди повязаний із освоєнням найважливіших для зростаючої людини цінностей. Вироблені людством ідеали і цінності, на думку В.А. Сухомлинського, в умовах школи стають багатством особистості вихованців. «Я прагну, – писав він, – щоб моральні цінності, створені і здобуті людством у минулому і розквітлі в наші дні, стали духовним багатством кожної дитини» [12].
Під впливом неприйнятного для розвитку морально-духовної сфери дитини, її ближнього оточення у неї можуть сформуватися псевдоцінності, що визначають щоденну мотивацію вчинків та поведінки дитини в цілому. Управління зусиллями і можливостями вихованців залишається в руках вмілого, добре підготовленого в аксіологічному відношенні наставника.
Знання, не перетворені зусиллями педагогів в цінності і не засвоєні учнем саме як цінності, легко забуваються. Співпрацюючи з учнем, необхідно домагатися того, щоб освоювана цінність високо цінувалася ним, тільки в цьому випадку вона переходить у його потребу.
Останнім часом багато говорять про  вищий потенціал особистості, під яким розуміється інтегрована сума всіх вищих можливостей людини, включаючи реалізацію призначення її життя на Землі (за Н.В.Масловою) [6, с. 12]. Акмічне вдосконалення людини відбувається шляхом її розвитку на всіх рівнях: фізичному, творчому, міжособистісному, соціальному, принциповому, універсальному. При цьому вищий потенціал особистості включається у процеси самоорганізації системи «Людина – Природа – Суспільство – Космос».
У випадку відповідності із Загальгими Законами Світу та загальними законами людського суспільства життєва позиція людини буде розвиватися у напрямках: «розкриватися», «я активний», відбуватиметься самоідентифікація, самоствердження особистості. У випадку вибору: «не розкриватися», «я пасивний» – на людину чекають почуття незахищеності, втраченості [6, с. 12].
Мета і завдання людини, не втрачаючи своєї функціональної визначеності, одухотворюються її життєвим задумом. Провідні мотиви діяльності отримують характер місії. Людина не просто працює для себе, для інших. Вона іще й творить – для Вічності. «Акме» виступає тут як справа самої особистості – реалізація стратегії життя та життєвого задуму через участь у справах соціуму, у творенні Світу.

***
Акмеїчність – властивість життєдіяльності людини, що характеризує її устремління до вершин особистісного і професійного розвитку.
Ідея вдосконалення людини завжди була присутня у розвитку цивілізації. Тільки особистість, що живе в режимі акме – професійної та життєвої самореалізації, виступає носієм та виразником універсальних ресурсів розвитку цивілізації.
Педагогічна акмеологія виявляє умови просування людини до вершин педагогічної діяльності та педагогічного спілкування, розкриває спектр психологічних показників зрілості особистості та професійно важливих якостей педагога, що забезпечують досягнення ним професійних «акме» у педагогічній праці. Її розробки покликані допомогти педагогу у визначенні рівнів професіоналізму, затребуваних у сучасному суспільстві та таких, що найбільше відповідають можливостям конкретної людини, а також у побудуванні акмеограми як індивідуальної програми професійного розвитку.
Кожна людина неповторно індивідуальна, у кожного з нас – своя вершина, свій Олімп. Ми всі «олімпійці» в устремлінні до досягнення своєї вершини, своєї здійсненності.

Література:
1.     Акмеология: методология, методы и технологии / Материалы научной сессии, посвященной 75-летию члена-корреспондента РАО, Президента МААН Н.В. Кузьминой / Под общей ред. проф. А.А. Деркача. – М.: РАГС, 1998. – 230 с.
2.     Акмеология: Учебник / Под ред. А.А. Деркача. – М., 2004. – 318 с.
3.     Бодалев А.А., Ганжин В.Т. Основные акмеологические закономерности человеческой жизни // Мир психологии. 1999. № 2. С. 11-23.
4.     Вакуленко В.М. Педагогічна акмеологія: досягнення й проблеми // Філософія освіти. – 2006. – № 3. – С. 124-133.  
5.     Деркач А.А., Зазыкин В.Г. Акмеология: Учебное пособие. – СПб., 2003. – 366 с.
6.     Зебницкая Н.Л. Аксиологические и акмеологические аспекты ноосферного образования и воспитания личности. Автореферат дисс… канд. психол. наук. – М., 2010. – 22 с.
7.     Коваленко Г. С. Етапи формування акмеологічної позиції майбутнього вчителя // Проблеми трудової та професійної підготовки: Зб. наук. праць. К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2009. Вип.4. С. 52–57.
8.     Кошарна Н.В. Акмеологічний підхід у становленні професійної компетентності майбутнього вчителя [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.psyh.kiev.ua
9.     Максимова В.Н. Акмеология: новое качество образования // Завуч. – 2004. – № 3, 6, 7, 8.
10.                       Ніколаєску І. Акмеологічний підхід до розвитку професійного іміджу сучасного педагога в системі післядипломної освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zag-pedagogika.at.ua/load/akmeologichnij_pidkhid_do_rozvitku_profesijnogo_imidzhu_suchasnogo_pedagoga_v_sistemi_pisljadiplomnoji_osviti/1-1-0-95
11.                       Педагогическая акмеология: Коллективная монография / Под ред. О.Б. Акимовой. Екатеринбург: ФГАОУ ВПО «Рос. гос. проф.-пед. ун-т», 2012. 252 с.
12.                       Педагогічна аксіологія і сучасний навчально-виховний процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://crk-knteu.kiev.ua/64505-Pedagogicheskaya_aksiologiya_i_sovremennyiy_uchebno_vospitatel_nyiy_process.html
13.                       Пожарский С.Д. Акмеология – наука о совершенствовании [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.rusnauka.com/NTSB_2006/Pedagogica/4_pozharskiy%20s.d.doc.htm
14.                       Рубинштейн С. Л. Человек и мир. – М.: Наука, 1997. – 468 с.
15.                       Талашманова Н.А. Акмеология – наука о вершинах [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://festival.1september.ru/articles/526475/


 А.І. Богосвятська,
кандидат філологічних наук,
член-кор. НАНО

Опубліковано:
Зарубіжна література в школах України. – 2012. – № 12. – С. 8-13


Комментариев нет: