22.1.17

Лев Толстой


Цікаві факти про Толстого

-  Лев Толстой був дворянського роду, народився 28 серпня 1828 в Тульській губернії, в спадковому маєтку матері — Ясній Поляні. Був четвертою дитиною в сім’ї. Мати померла в 1830 р. через півроку після народження дочки від «родової гарячки», як тоді говорили, коли Льву не було ще 2-х років. 
- Улюбленими композиторами Толстого були Бах, Гендель і Шопен.
 - Лев Толстой брав участь у Кавказькій війні, обороні Севастополя, нагороджений орденом і медаллю за виявлену відвагу. 
- Ідеї ​​Толстого про непротивлення злу насильством, викладені в роботах письменника, таких як «Царство Боже всередині вас», дуже  вплинули на молодого Махатму Ганді, який згодом очолив національний рух Індії і домігся її мирного відокремлення від Англії в 1947 році. 
- Щоб бути ближче до народу (за іншою версією для зміцнення здоров’я), в старості Лев Миколайович став ходити босим, взуття не носив.
- Лев Миколайович Толстой був вегетаріанцем. У 1910 році, останньому році свого життя, Л. М. Толстой неодноразово висловлював надію на те, що через вісімдесят років всі люди стануть вегетаріанцями і що на м'ясо дивитимуться з такою ж огидою, як і на людоїдство. 
- Толстой писав не тільки «серйозні» твори, він також відомий, як автор «Абетки», «Нової абетки» і «Книги для читання», за якими навчалося читати не одне покоління дітей. Ці книги він написав, бо вважав тодішню систему освіти недосконалою. 
- Лев Толстой був знайомий з Тургенєвим, однак письменникам не вдалося стати друзями — після сварки на грунті переконань вони не розмовляли багато років , справа ледь не дійшла до дуелі. Часто Толстой спілкувався з Чеховим и Горьким. 
- Лев Толстой до кінця своїх днів називав себе християнином, хоча за постановою Синоду  був відлучений від православної Церкви. Це аж ніяк не завадило йому в 70 -х роках серйозно зацікавитися окультизмом . Маючи розбіжності з церквою, Толстой створив власне християнське вчення, яке називалося «Толстовство» . Вчення мало багато сподвижників, одним з яких був М. Булгаков, автор роману » Майстер і Маргарита». 
- Помер Толстой під час подорожі, в яку вирушив після розриву з дружиною у похилому віці. Під час переїзду Лев Миколайович захворів на запалення легенів, зійшов на найближчій великій станції ( Астапово ), де в будинку начальника станції помер 7 листопада 1910. У Росії це були перші публічні похорони знаменитої людини, які пройшли не за православним обрядом (без священиків і молитов, без свічок та ікон).
 -  Лев Толстой познайомився зі своєю майбутньою дружиною Софією Берс, коли їй було сімнадцять, а йому 34 роки. 23  вересня 1862 Лев Миколайович одружився з нею. У першу шлюбну ніч із Софією Берс 34-річний Лев Миколайович Толстой змусив 18-річну  дружину прочитати ті сторінки в його щоденнику, де детально описані амурні пригоди письменника з різними жінками, крім інших — з кріпачками-селянками. Толстой хотів, щоб між ним і дружиною не було ніяких таємниць. Разом вони прожили 48 років, народили 13 дітей, 5 з яких померли. Софія Андріївна була не тільки дружиною, але і  відданим другом, помічницею в усіх справах, в тому числі і літературних. Перші двадцять років вони були щасливі. Однак потім часто сварилися, в основному через переконання і спосіб життя, які Толстой визначив для себе.  
- Роман Толстого «Війна і мир» спочатку називався «1805», потім «Все добре, що добре закінчується» і «Три пори». За свідченнями дослідників, роман переписувався 8 разів, а окремі його епізоди — більше 25 разів. При цьому сам автор ставився до твору скептично. У 1871 році він написав Фету в листі: «Як я щасливий … що писати дрібниць багатослівних нп кшталт « Війни» я більше ніколи не стану». 
- Роман Льва Толстого «Анна Кареніна» починається фразою: « Всі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я нещаслива по- своєму». На підставі цього афоризму виведений так званий принцип Анни Кареніної, який застосовують для опису систем в різних науках. Наприклад , Джаред Даймонд з його допомогою пояснює, чому людиною було приручено так мало тварин — для успішного приручення необхідний збіг декількох факторів, а відсутність одного з них робить одомашнення неможливим. Економісти використовують принцип Анни Кареніної , кажучи про адаптацію систем до зовнішнього середовища та їх поведінку в період кризи: всі добре пристосовані системи мають однакові риси, а всі непристосовані системи не справляються з адаптацією кожна по-своєму. 
- Він був першим, хто відмовився від авторського права, був противником державної системи, а за відхилення релігійних авторитетів відлучений від церкви.
- Він відмовився від Нобелівської премії, ненавидів гроші і виступав на стороні селян. Таким його не знав ще ніхто. -- Лев Миколайович залишив нам 165 000 аркушів рукописів, повну збірку творів у 90 томах, написав 10 тисяч листів. Протягом усього свого життя він шукав сенс життя і загального щастя, які знайшов в простому слові — добро. 
- Лев Толстой не любив віршів.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-pro-lva-tolstogo/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua


Цитатна характеристика Анни Кареніної
Анна про себе:
«В этот первый период своего освобождения и быстрого выздоровления чувствовала себя непростительно счастливою и полною радости жизни»;
«Я ничего не хочу доказывать, я просто хочу жить; никому не делать зла, кроме себя»;
«Только бы он был тут, а когда он тут, он не может, не смеет не любить меня!»;
«…я желаю ей никогда не прощать меня. Чтобы простить, надо пережить то, что я пережила, а от этого избави ее бог!»;
«Я хочу любви, а ее нет. Стало быть, все кончено»;
«Умереть! Он будет раскаиваться, будет жалеть меня, будет любить, будет страдать без меня!»;
«Моя любовь делается все страстнее и себялюбивее, а его все гаснет и гаснет»;
«Если бы я могла быть чем-нибудь, кроме любовницы, но я не могу и не хочу быть ничем другим»;
«Отчего же не потушить свечу, когда смотреть больше не на что, когда гадко смотреть на все это?».
«Туда! – говорила она себе, глядя в тень вагона, на смешанный с углем песок….. – туда, на самую середину, и я накажу его и избавлюсь от всех и от себя».
Анна про любов  до  Вронського:
«… Я как голодный человек, которому дали есть. Может быть, ему холодно, и платье разорвано, и стыдно ему, но он не несчастлив. Я несчастлива? Нет, вот моё счастье…»
Анна про себе і чоловіка:
«Я дурная женщина, я погибшая женщина,…. – но я не люблю лгать, я не переношу лжи, а его (мужа) пища – это ложь. Он все знает, все видит; что же он чувствует….Убей он меня, убей он Вронского, я бы уважала его. Но нет, ему нужны только ложь и приличие»
Анна про сина:
«Она вспомнила ту, отчасти искреннюю….роль матери, живущей для сына, которую она взяла на себя в последние годы….в ней есть держава, независимая от положения, в которое она станет к мужу и Вронскому. Эта держава – был сын….она не может покинуть сына.»
Інші про Анну:
«Женщины с тенью обычно дурно кончают»;
«Большинство молодых женщин… приготавливали уже те комки грязи, которые они бросят в нее»; «Простить не могу, не хочу и считаю несправедливым. Она затоптала все в грязь»;
«Кроме ума, грации, красоты, в ней была правдивость…Какая
удивительная, милая и жалкая женщина»;
«Все было так просто, спокойно и достойно и в позе, и в одежде, и в движениях, что ничего не могло быть естественней»;
«Она просит об одном — вывести ее из того невозможного положения, в котором она находится»;
«Все такая же и так же привлекательна… Но что-то жалкое есть в ней!»;
«Она кончила, как и должна была кончить такая женщина. Даже смерть она выбрала подлую, низкую… Себя погубила и двух прекрасных людей — своего мужа и моего несчастного сына».
Кіті про Анну:
«…Анна была совершенно проста и ничего не скрывала, но что в ней был другой какой-то, высший мир недоступных для неё интересов, сложных и поэтических»
Каренін про Анну:
«Без чести, без сердца, без религии, испорченная женщина! Это я всегда знал и видел, хотя и старался, жалея её, обманывать себя……. Виноват не я, но она. Но мне нет дела до неё. Она не существует для меня…»
Бетсі про Анну:
«В меня кинут камень, я знаю,… но я приеду к Анне; да я непременно приеду».
Опис Анни Кареніної: «… решительным легким шагом вышла из вагона. И, как только брат подошел к ней, она движением, поразившим Вронского своею решительностью и грацией, обхватила брата левою рукой за шею, быстро притянула к себе и крепко поцеловала.»,  « — Прощайте, мой дружок, — отвечала графиня. — Дайте поцеловать ваше хорошенькое личико. Я просто, по-старушечьи, прямо говорю, что полюбила вас.
Как ни казенна была эта фраза, Каренина, видимо, от души поверила и порадовалась этому. Она покраснела, слегка нагнулась, подставила свое лицо губам графини, опять выпрямилась и с тою же улыбкой, волновавшеюся между губами и глазами, подала руку Вронскому. Он пожал маленькую ему поданную руку и, как чему-то особенному, обрадовался тому энергическому пожатию, с которым она крепко и смело тряхнула его руку. Она вышла быстрою походкой, так странно легко носившей ее довольно полное тело.»
«Она была прелестна в своем простом черном платье, прелестны были ее полные руки с браслетами, прелестна твердая шея с ниткой жемчуга, прелестны вьющиеся волосы расстроившейся прически, прелестны грациозные легкие движения маленьких ног и рук, прелестно это красивое лицо в своем оживлении; но было что-то ужасное и жестокое в ее прелести».
«Ей неприятно было читать, то есть следить за отражением жизни других людей. Ей слишком самой хотелось жить. Читала ли она, как героиня романа ухаживала за больным, ей хотелось ходить неслышными шагами по комнате больного; читала ли она о том, как член парламента говорил речь, ей хотелось говорить эту речь; читала ли она о том, как леди Мери ехала верхом за стаей и дразнила невестку и удивляла всех своею смелостью, ей хотелось это делать самой.»
“Анна Аркадьевна Каренина имела друзей и тесные связи в трех различных кругах. Один круг был служебный, официальный круг ее мужа, состоявший из его сослуживцев и подчиненных, самым разнообразным и прихотливым образом связанных и разъединенных в общественных условиях. Анна теперь с трудом могла вспомнить то чувство почти набожного уважения, которое она в первое время имела к этим лицам. Теперь она знала всех их, как знают друг друга в уездном городе; знала, у кого какие привычки и слабости, у кого какой сапог жмет ногу; знала их отношения друг к другу и к главному центру; знала, кто за кого и как и чем держится и кто с кем и в чем сходятся и расходятся; но этот круг правительственных, мужских интересов никогда, несмотря на внушения графини Лидии Ивановны, не мог интересовать ее, она избегала его.
Другой близкий Анне кружок – это был тот, через который Алексей Александрович сделал свою карьеру. Центром этого кружка была графиня Лидия Ивановна. Это был кружок старых, некрасивых, добродетельных и набожных женщин и умных, ученых, честолюбивых мужчин. Один из умных людей, принадлежащих к этому кружку, называл его “совестью петербургского общества”. Алексей Александрович очень дорожил этим кружком, и Анна, так умевшая сживаться со всеми, нашла себе в первое время своей петербургской жизни друзей и в этом круге. Теперь же, по возвращении из Москвы, кружок этот ей стал невыносим. Ей показалось, что и она и все они притворяются, и ей стало так скучно и неловко в этом обществе, что она сколько возможно менее ездила к графине Лидии Ивановне.
Третий круг, наконец, где она имела связи, был собственно свет, – свет балов, обедов, блестящих туалетов, свет, державшийся одною рукой за двор, чтобы не спуститься до полусвета, который члены этого круга думали, что презирали, но с которым вкусы у него были не только сходные, но одни и те же. Связь ее с этим кругом держалась чрез княгиню Бетси Тверскую, жену ее двоюродного брата, у которой было сто двадцать тысяч дохода и которая с самого появления Анны в свет особенно полюбила ее, ухаживала за ней и втягивала в свой круг, смеясь над кругом графини Лидии Ивановны.”
“Анна непохожа была на светскую даму или на мать восьмилетнего сына, но скорее походила бы на двадцатилетнюю девушку по гибкости движений, свежести и установившемуся на ее лице оживлению, выбивавшему то в улыбку, то во взгляд, если бы не серьезное, иногда грустное выражение ее глаз, которое поражало и притягивало к себе Кити. Кити чувствовала, что Анна была совершенно проста и ничего не скрывала, но что в ней был другой какой-то, высший мир недоступных для нее интересов, сложных и поэтических.”
Стіва Облонський
Стіва Облонский, тобто Степан Аркадійович - персонаж книги Льва Толстого «Анна Кареніна ». Він глава сім'ї Облонських, рідний брат Анни Кареніної.  Стіва одружений на Доллі , тобто Дарині Олександрівні, старшій сестрі Кіті Щербацької. У них п'ятеро, а під кінець роману вже шестеро дітей.
Стіва - добродушний, товариський, веселий чоловік. Він завжди, навіть у незгоди, відчуває себе чистим, здоровим і квітучим. Він не заздрить, ніколи не ображається,  не свариться ні з ким, але також не любить працювати і напружуватися. На своїй посаді він без докорів совісті лінується, але оскільки нікого не ображає і ні від кого нічого не вимагає, то всі підлеглі його люблять.
Стіву взагалі люблять люди за компанійську вдачу і завжди раді зустрічі з ним: «Ага! Стіва! Облонский! Ось і він!». Він майже завжди з радісною посмішкою.
Лев Толстой вважає сім'ю Облонських нещасливою. Цьому є свої причини. Стіва володіє гарною зовнішністю і привабливістю. Він цікавиться жінками, швидко закохується  і зраджує дружині. Роман «Анна Кареніна» і починається з того,  що про зраду Стіви  дізнається  Доллі і це для неї було як грім серед ясного дня.  У самій зраді він не кається, а переживає тільки про те, що не зумів приховати її від дружини, заподіявши їй біль.
Одночасно з захопленнями сімейне життя залишається для Степана Аркадійовича дуже цінним, він говорить про свою дружину: «дивовижна жінка». При цьому він усвідомлює, що вона вже не така приваблива, як раніше, змучена купою дітей і домашнім господарством. Стіва вважає, що можна і бути поблажливішою до його зрад. Він любить проводити час з дітьми, але , як батько, не замислюється про те, як проходить їх виховання. Цим займається дружина.
Стіва швидко забуває неприємності, наприкінці роману він бурхливо і щиро переживає загибель сестри, але скоро «відходить». Стіва незамінний, коли потрібно посприяти у вирішенні чужого конфлікту, у нього легкий характер, він любить знайомити людей і часто виступає посередником у вирішенні проблеми.
Сімейні проблеми Стіви від того, що він легковажний і не любить замислюватися ні про що. Він не вміє розпоряджатися грошима, через те Доллі постійно сидить в боргах, економить на всьому і виховує дітей за допомогою родичів. Стіва продовжує вести холостяцький спосіб життя, до якого звик до одруження, розважатися, влаштовувати пустощі, проводити багато часу в компаніях. Це коштує грошей, яких так бракує в будинку: «Як не намагався  Степан Аркадійович пам'ятати про те, що у нього є дружина і діти, нічого не виходило...»
Ніякого злого умислу у вчинках Стіви, зрозуміло, немає, він любить радувати людей, просто не замислюється, наскільки це доречно. Так на весіллі Левіна він розповідає своячениці каламбур про розлучення. Це світла людина, в якомусь сенсі сам велика дитина, саме тому діти його дуже люблять.

Олексій Каренін
Олексій Олександрович Каренін — один з центральних персонажів роману Л. М. Толстого «Анна Кареніна», чоловік головної героїні, високопоставлений державний діяч. Каренін дуже впливовий у світському суспільстві. Його поважають за чесність, порядність і розсудливість.
Основні риси характеру Кареніна — цілеспрямованість, працьовитість, переважання волі, впорядкованість в справах і почуттях. Його дні розписані похвилинно на тиждень вперед. Робота займає всі його думки і час. По відношенню до дружини і сина він часом проявляє навмисну зверхність, за якої приховує свої справжні почуття. Насправді, він щиро любить свою сім’ю і дорожить нею.
Все міняється, коли Каренін дізнається про роман своєї дружини Анни з Вронским. У цій ситуації виявляється його слабкість — невміння виявляти почуття. Він занадто піддається загальноприйнятим нормам і звик жити «за розкладом». Він навіть не бореться за свою любов, а просто намагається знайти цій проблемі розумне рішення. Замість того щоб подвоїти свою любов і ніжність, проявити всю силу свого почуття до дружини, він замикається в собі і йде з головою в роботу. Будучи розгубленим і не знаючи як вчинити, Каренін вирішує залишити все як є і лише твердить Анні день у день про пристойність.
Почуття прощення і безкорислива любов у ньому прокидаються лише, коли Анна перебуває у важкому стані після пологів. Він розуміє, як їй важко і щиро співчуває їй. Він навіть готовий піклуватися про її дочку від Вронського, забути про все, що трапилося і пробачити її. Але цей порив триває недовго. Коли Анна приходить до тями, вона знову йде від нього. Тут знову проявляється слабкість Кареніна, який за вдачею не борець. На противагу йому молодий Вронський готовий проявляти характер, створювати хоч і «проблемну», але сім’ю, починати заново кар’єру.
І в кінці роману з’ясовується, що Каренін все ж слабка людина, що приховує свою слабкість за мундиром чиновника. Зі зникненням Анни, його кар’єра зупинилася, у всіх домашніх справах настав застій, поки за них не взялася стара графиня Лідія Іванівна. За наполяганням Лідії Іванівни, він не дає розлучення дружині. Остаточно втративши інтерес до кар’єри, він починає відвідувати таємний релігійний гурток. Незважаючи ні на що, після смерті Анни та від’їзду Вронського, він бере на себе зобов’язання по вихованню їхньої дочки.












Комментариев нет: