21.4.17

Лермонтов "Герой нашого часу"



Паспорт твору

Роки написання
1838 - 1840
Жанр
Морально-психологічний роман, соціально-психологічний роман.
Композиція
Роман складається з 2 частин і 5 глав, кожна з яких має більш-менш завершений сюжет.
Де і коли відбуваються події
У романі описані 30-ті рр. XIX ст.
Основна дія роману розгортається  на Кавказі.

Сюжетна послідовність
1. «Бела» (пригодницька «кавказька» новела): історію Печоріна розповідає Максим Максимович.
2. «Максим Максимович» (дорожній нарис): розповідь веде оповідач.
3. «Тамань» (авантюрна новела): розповідь ведеться від імені Печоріна.
4. «Княжна Мері» (психологічна повість): розповідь ведеться від імені Печоріна.
5. «Фаталіст» (філософська притча): розповідь ведеться від імені Печоріна.
Хронологічна послідовність
1.«Тамань» (Печорін розповідає про випадок, який з ним стався, коли він вперше приїхав з Петербурга на Кавказ)
2. «Княжна Мері» (про випадок, який стався з Печоріним у П’ятигорську, за дуель з Грушницьким його було заслано у  дальню фортецю під начальство Максима Максимовича)
3. «Бела» (про викрадення молодої черкешенки та її смерть)
4. «Фаталіст» (про випадок у козацькій станиці, історія з офіцером Вуличем)
5.«Максим Максимович» (Проходить 5 років. Печорін виходить у відставку і живе у Петербурзі, та знову заскучавши, він їде в Персію. По дорозі зустрічається з Максимом Максимовичем)
Тема
Доля покоління Лермонтова під час реакції (час правління Миколи І), після розгрому декабристів.
Ідея
Розкриття історії людської душі.
Проблематика
Герой і час, людина і епоха, людина і доля, смисл буття, людина і суспільство, добро і зло, життя і смерть, свобода внутрішня і соціальна, кохання і зрада, правда і фальш.
Головні герої
Григорій Олександрович Печорін, штабс-капітан Максим Максимович, Бела, Азамат, Казбич, Ундіна, юнкер Грушницький, лікар Вернер, княжна Мері, Віра, офіцер Вулич.
Новаторство
Погляд ззовні (у першій частині) поєднується з поглядом зсередини (у другій частині). У такий спосіб автор створював складний і суперечливий характер людини своєї доби.



«Бела»

Прочитайте короткий зміст повісті «Бела», виконайте запропоновані завдання.
    Автор їхав на перекладних з Тифліса, під час підйому на Койшаурску гору познайомився зі штабс-капітаном Максимом Максимовичем. Погода різко зіпсувалася, і попутники зупинилися на нічліг в саклі. Щоб згаяти вечір, Максим Максимович розповідає історію зі свого життя.
Коли п’ять років тому він з ротою стояв у фортеці за Тереком, туди був призваний на службу офіцер років двадцяти п’яти, звали його Григорій Олександрович Печорін. Він був багатий, але надзвичайно дивний. Так, в холодну погоду він цілими днями пропадав на полюванні, а у себе в кімнаті замерзав; один ходив на кабана, але здригався і бліднув при різкому звуці. «У дощик, в холод цілий день на полюванні; всі промерзнуть, втомляться — а йому нічого. А інший раз сидить у себе в кімнаті, вітер пахне, запевняє, що застудився, він здригнеться і зблідне при різкому шумові, а при мені ходив на кабана один на один … »
Недалеко від фортеці жив місцевий князь. Його п’ятнадцятирічний син Азамат унадився ходити до фортеці, за гроші був готовий зробити, що завгодно. Князь запросив Печоріна з Максимом Максимовичем на весілля старшої дочки. Його молодша шістнадцятирічна донька Бела вразила Печоріна своєю красою. Вона була висока, тонка, її очі, чорні, як у гірської сарни, «так і заглядали до вас у душу». Милувався княжною і Казбич, який славився в окрузі розбійником. Максим Максимович випадково почув розмову Азамата з Казбичем. Казбич розповідав про свого незвичайного коня Карагеза, який не раз рятував його від вірної смерті. Азамату так захотілося мати Карагеза, що він готовий був вкрасти в обмін на нього свою сестру Белу. Казбич ні за які багатства світу не розлучиться з конем.
Чорт смикнув Максим Максимовича розповісти Печоріну про почуте. Печорін при кожній зустрічі з Азаматом переводив розмову на коня Казбича, всіляко розхвалюючи його. Це призвело до того, що Азамат став «бліднути і сохнути, як буває від любові в романах». Нарешті Печорін пообіцяв Азамату дістати Карагеза, але за умови, що той вкраде для нього Белу. На другий день Казбич пригнав до фортеці баранів, а поки пив чай, Азамат вкрав його коня. Казбич вистрілив йому вслід, але промахнувся, потім у відчаї розбив рушницю, впав на землю і заплакав, як дитина. Печорін отримав Белу. Азамата ж з тих пір ніхто не бачив.
Бела не дивилася на Печоріна, не говорила з ним, а весь час сиділа в кутку кімнати, закутавшись у покривало, і сумувала. Печорін говорив дівчині про свою любов, обіцяв все зробити для її щастя, дарував дорогі подарунки, але все це не особливо діяло на Белу. Тоді Печорін зважився на останній засіб: він пообіцяв Белі піти назавжди, надавши їй повну свободу. Бела в сльозах кинулася йому на шию, з тих пір вони зажили щасливо. Максим Максимович зізнався автору, що йому навіть було прикро: адже його жодна жінка так не любила. Через кілька днів Казбич вбив старого князя. Він вирішив, що Азамат вкрав коня за згодою батька.
На наступний день погода прояснилася, і попутники продовжили своє сходження на Гуд-гору. Здавалося, сама дорога веде на небо; автор відчуває, що стоїть високо над світом, його охоплює дитяче почуття захоплення, адже «віддаляючись від умов суспільства і наближаючись до природи, ми мимоволі стаємо дітьми». Потім почався небезпечний спуск з Гуд-гори в Чортову долину. Коні змучилися, повалив сніг, град, і подорожні зупинилися в бідній саклі. Максим Максимович продовжив розповідь про взаємини Бели і Печоріна.
 Максим Максимович самотній, вже довгі роки не має звісток про батьків, «запастися» власною сім’єю не встиг, а тому прив’язався до Бели, як до рідної дочки. Чотири місяці Бела з Печоріним прожили дуже добре, але потім Печорін став все частіше замислюватися, цілими днями пропадав на полюванні. Якось раз Максим Максимович застав Белу у сльозах, вона зрозуміла, що Печорін її не любить. Максим Максимович дуже шкодував дівчину, а тому бігав за нею, точно нянька. Коли Максим Максимович з Белою прогулювалися по валу, то далеко побачили Казбича.
Увечері Максим Максимович дорікнув Печоріну за холодність до Бели. Печорін сказав, що причина — в його нещасному характері. Все в житті йому набридло: задоволення, світське товариство, науки, і їм опанувала нудьга. На Кавказі якийсь час він жив щасливо, але через місяць звик до близькості смерті, і йому стало нудніше колишнього. Коли він побачив Белу, то вирішив, що знайде порятунок у її любові, але знову помилився: і з нею йому стало нудно. У своєму житті Печорін не бачить сенсу, для нього залишається останній засіб — подорожі.
Якось Печорін умовив Максим Максимовича поїхати з ним на полювання, а коли повернулися, то побачили Казбича, який викрадав Белу. Печорін кинувся в погоню, поранив коня Казбича. Казбич вдарив Белу кинджалом і втік. Виявилося, що Бела вийшла до річки погуляти, звідти і була викрадена Казбичем. Печорін з Максимом Максимовичем привезли Белу, що спливала кров’ю, в фортецю. Надії на порятунок не було, Бела і сама передчувала близьку смерть, але їй не дуже хотілося вмирати. Через два дні Бела померла. Максиму Максимовичу було дуже прикро, що дівчина жодного разу не згадала про нього, хоча він так любив її. На слова співчуття Максима Максимовича Печорін відповідав сміхом, від якого у штабс-капітана пробіг мороз по шкірі. Печорін довго був нездоровий, через три місяці його перевели в інший полк, і він поїхав до Грузії. З тих пір Максим Максимович його не бачив.
В Кобі автор розлучився з Максим Максимович.

Завдання
1.      Складіть план повісті (9-10 пунктів).

2.      Створіть гронування про Белу (І група), Печоріна (ІІ група), Максима Максимовича (ІІІ група).


Комментариев нет: